Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання,

У липні 2003 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Зазначала, що 20 грудня 1993 року між нею та відповідачем був укладений договір довічного утримання.

Відповідно до умов зазначеного договору квартира АДРЕСА_1 яка належить на праві власності ОСОБА_3, переходить у власність ОСОБА_2, а він в свою чергу зобов'язався здійснювати за нею догляд, забезпечувати продуктами харчування, одягом та необхідною допомогою.

Посилаючись на те, що відповідач належним чином своїх обов'язків за договором не виконує, просила розірвати зазначений договір довічного утримання.

5 жовтня 2003 року ОСОБА_3 померла.

Спадкоємицею ОСОБА_3 є ОСОБА_1, яка була допущена до участі у справі в якості правонаступника.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені: розірвано договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 20 грудня 1993 року.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 5 травня 2005 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2005 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 4 ст. 227 ЦПК України (1963 року).

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 11 квітня 2008 року ухвалу апеляційного суду Харківської області від 5 травня 2005 року залишено без зміни.

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із скаргою про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами, в якій ставить питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та ухвали суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того ж самого положення закону.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону; 2) визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.

Як вбачається з матеріалів справи 20 грудня 1993 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання.

Відповідно до умов зазначеного договору квартира АДРЕСА_1 яка належить на праві власності ОСОБА_3, переходить у власність ОСОБА_2, а він в свою чергу зобов'язався здійснювати за нею догляд, забезпечувати продуктами харчування, одягом та необхідною допомогою.

5 жовтня 2003 року ОСОБА_3 померла.

Спадкоємицею ОСОБА_3 є ОСОБА_1, яка була допущена до участі у справі в якості правонаступника.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені: розірвано договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 20 грудня 1993 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі на підставі п. 4 ст. 227 ЦПК України (1963 року) апеляційний суд, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заявила клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою від позову.

Однак такий висновок зроблений судами з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України (1963 року) громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Особиста участь у справі громадянина не позбавляє його права мати по цій справі представника.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 113 ЦПК України (1963 року) повноваження представників сторін і третіх осіб на ведення справи в суді повинні бути стверджені довіреністю чи усною заявою довірителя з занесенням її до протоколу судового засідання.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 69 ЦК УРСР чинність довіреності припиняється внаслідок : 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови особи, якій видана довіреність; 4) припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність; 6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7) смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.

Особа, яка видала довіреність, може в усякий час скасувати довіреність або передоручення, а особа, якій довіреність видана, - відмовитися від неї. Угода про відмову від цього права недійсна.

Встановлено, що 8 вересня 2003 року ОСОБА_3 відмовилася від довіреності, виданої нею на ім'я ОСОБА_4 (а.с. 569).

За таких обставин у суду апеляційної інстанції не було підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ст. 227 ЦПК України (1963 року).

Суд касаційної інстанції погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції відступив від сформованої Верховним Судом України практики застосування норм процесуального права при розгляді цієї категорії спорів у конкретних справах, в результаті чого допустив неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того ж самого положення закону.

З огляду на викладене ухвалені у справі ухвали суду апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали апеляційного суду Харківської області від 5 травня 2005 року та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 11 квітня 2008 року задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 5 травня 2005 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 11 квітня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.