6-13514св08 Про стягнення заборгованості за комунальні послуги - 01.10.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 10 м. Житомира до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 15 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 16 квітня 2008 року,

У листопаді 2007 року КВЖРЕП № 10 м. Житомира звернулося в суд зі вказаним вище позовом, посилаючись на те, що відповідачка є власником квартири АДРЕСА_1. Їй надаються послуги по обслуговуванню будинку та прибудинкової території, проте вона їх з травня 1995 року не оплачує, у зв'язку з чим станом на 31 серпня 2007 року утворилась заборгованість в розмірі 1830,74 грн., яку позивач просив з неї стягнути та відшкодувати сплачені ним судові витрати.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 15 січня 2008 року позов задоволено. З ОСОБА_1на користь КВЖРЕП № 10 стягнуто 1830,74 коп. заборгованості та судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 16 квітня 2008 року рішення суду першої інстанції змінено та з відповідачки на користь позивача стягнуто 1461,36 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги КЖВРЕП № 10, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачці фактично надавались послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, вона їх отримувала, проте не оплачувала, у зв'язку з чим на користь позивача суд стягнув заборгованість за період з травня 1995 р. по 31 серпня 2007 р.

Апеляційний суд, змінюючи рішення районного суду в частині розміру заборгованості, послався на те, що відповідачка стала власником квартири у серпні 1998 р. і з цього часу утворилася заборгованість станом на 31 серпня 2007 р. в розмірі 1461,36 грн., яку стягнув з неї. Щодо позовної давності суд вказав, що відповідачка не просила про її застосування в районному суді, така заява в апеляційному суді не має правового значення.

Проте до таких висновків суд першої інстанції прийшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. ст. 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Згідно з пунктами 17, 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572 (572-92-п) ( відповідними змінами) власники квартир повинні оплачувати вказані послуги щомісяця.

У зв'язку з цим позивач мав дізнатися про невнесення відповідачем плати за обслуговування будинку та прибудинкової території наступного місяця після невнесення такої плати за попередній місяць.

Оскільки позов пред'явлено у листопаді 2007 року, то вказана заборгованість не може бути стягнута за строк після закінчення строку позовної давності.

У порушення зазначених вимог закону місцевий суд стягнув заборгованість з травня 1995 року, а апеляційний суд, змінивши рішення, - з серпня 1998 р., не визнавши поважною причину пропуску строку позовної давності.

Посилання апеляційного суду на необхідність застосування в даному випадку правила про позовну давність, що врегульоване в ч. 3 ст. 267 ЦК України, за яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, є безпідставним. Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) правила ЦК України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Визначити суму заборгованості з наявних у справі доказів на стадії касаційного перегляду не вбачається можливим, оскільки відсутні детальні розрахунки по місяцям з дня утворення заборгованості. Крім того, у справі наявне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 червня 2005 р. (а.с.16) про стягнення заборгованості за такі ж надані позивачем послуги в сумі 312,75 грн., що уторилася з 1 березня 2002 р. по 28 лютого 2005 р. з колишнього власника спірної квартири ОСОБА_2

Дані обставини судом на порушення вимог ст. 212 ЦПК України належним чином оцінені не були та у справі відсутні докази, скільки осіб проживало у спірній квартирі в зазначений період для правильного обчислення суми заборгованості.

Вказані порушення закону залишись поза увагою апеляційного суду.

Зазначені порушення, що призвели до неправильного вирішення спору, в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 -ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 15 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 16 квітня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.