Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Косенка В.Й., Гуменюка В.І.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до акціонерного товариства закритого типу "Нерухомість Києва", товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "ІТЛ", Державного підприємства з обслуговування повітряного руху України "Украерорух", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, перестраховочної компанії "Захист" про визнання недійсними договорів про сумісну діяльність і угод відчуження квартири, виселення та визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2008 року,

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з вищезазначеним позовом до відповідачів, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 17 лютого 1995 року ОСОБА_1 уклала угоду з акціонерним товариством закритого типу "Нерухомість Києва" (далі - АТЗТ "Нерухомість Києва") про сумісну діяльність, предметом якої був обмін квартири.

Відповідно до умов угоди вона передала належну їй квартиру АТЗТ "Нерухомість Києва", а товариство продало її за ринковими цінами та зобов'язувалось протягом трьох років після продажу придбати для неї квартиру більшої площі в м. Києві.

На цей період АТЗТ "Нерухомість Києва" повинно було надати їй для тимчасового проживання іншу квартиру на умовах оренди за свій рахунок.

16 березня 1995 року вони уклали угоду купівлі-продажу вказаної вище квартири, але в подальшому відповідач АТЗТ "Нерухомість Києва" умов договору не виконав - припинив вносити орендну плату, квартиру позивачці, взамін купленої в неї, не надав.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила визнати вказані договори недійсними та повернути їй квартиру АДРЕСА_1

Уточнивши позовні вимоги, посилаючись на те, що угоди між нею та відповідачами були укладені внаслідок обману з боку АТЗТ "Нерухомість Києва", бо АТЗТ "Нерухомість Києва" свої обов'язки по договору в односторонньому порядку виконувати відмовилось, чим її було обмануто; грошей за належну їй квартиру при оформленні договору купівлі-продажу від 16 березня 1995 року вона не отримувала, оскільки він укладався на виконання угоди від 17 лютого 1995 року. Потім, з метою введення її в оману, АТЗТ "Нерухомість Києва" 17 березня 1995 року, передає квартиру у власність ТОВ "Інвестиційній компанії ІТЛ" по акту передачі № 12/03, а від останнього до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух", яке розподілило і надало її своєму працівникові.

Просила визнати всі угоди, які стосуються спірної квартири недійсними.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 грудня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2008 року у позові відмовлено.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, заступник прокурора м. Києва подав до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з чим погодився й апеляційний суд, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачами не доведено, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладено внаслідок обману.

З матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 1995 року між ОСОБА_1 та АТЗТ "Нерухомість Києва" було укладено договір №109 про спільну діяльність, предметом якої був обмін належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 (а. с.6).

Умовами договору було передбачено, що сторони здійснюють внесок у спільну діяльність у таких формах: внеском ОСОБА_1 є зазначена квартира, а внеском АТЗТ "Нерухомість Києва" - виконання операції з реалізації предмета договору.

16 березня 1995 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 продали належну їм квартиру АДРЕСА_1 АТЗТ "Нерухомість Києва" (а.с.5).

10 березня 1994 року між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України "Украерорух" та інвестиційною компанією "ІТЛ", яка є одним із засновників АТ "Нерухомість Києва", була укладена генеральна угода № 010/03 С про спільну діяльність щодо обміну квартир, які є власністю сторін.

Згідно з умовами цього договору Інвестиційна компанія "ІТЛ" зобов'язувалася придбати такі квартири в м. Києві: квартири трикімнатні в центрі м. Києва, 6 повнометражних двокімнатних квартир загальною площею не менше 45 кв.м в інших районах м. Києва.

Після придбання Інвестиційною компанією "ІТЛ" зазначених квартир сторони здійснюють обмін квартир : 7 квартир підприємства: 4 двокімнатні та 3 трикімнатні - на 7, 8, 9 поверхах загальною площею 445, 96 кв.м у будинку за адресою: АДРЕСА_2, передаються інвестиційній компанії "ІТЛ" (а.с. 244-246).

На виконання умов зазначеного договору Державне підприємство обслуговування повітряного руху України "Украерорух" у березні 1994 року передало Інвестиційній компанії "ІТЛ" 7 квартир: 4 двокімнатні та 3 трикімнатні -на 7, 8, 9 поверхах, загальною площею 445,96 кв.м у будинку АДРЕСА_2 (а.с.247).

17 березня 1995 року Інвестиційна компанія "ІТЛ" передала в порядку взаємозаліків належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 248).

Як видно з листів Інвестиційної компанії "ІТЛ" № 178 та № 20 від 21 квітня 1995 року, компанія на виконання умов договору про спільну сумісну діяльність № 010/03 С, крім квартири, яка була придбана в позивачів, передала Державному підприємству обслуговування повітряного руху України "Украерорух" ще 5 квартир і передали їх підприємству (а.с.249, 259).

Державне підприємство обслуговування повітряного руху "Украерорух" передало сім'ї ОСОБА_3 на сім'ю у складі із двох осіб: його та ОСОБА_4 - квартиру АДРЕСА_1.

У серпні 1995 року ОСОБА_3приватизував отриману квартиру (а.с. 250).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд правильно виходив із того, що позивачі не довели, що договір купівлі-продажу спірної квартир укладено внаслідок обману.

Не виконання стороною за договором про сумісну діяльність умов договору не може бути підставою до задоволення позову та визнання договору купівлі-продажу недійсним.

З огляду на викладене апеляційний суд правомірно погодився з рішенням суду першої інстанції та залишив його без змін.

Установлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального або процесуального права, а отже, відсутні підстави для скасування постановлених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.