Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Лященко Н.П., Прокопчука Ю.В.,

Перепічая В.С., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства, виключення запису про батька з актового запису про народження, звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2007 року,

У жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому оспорював своє батьківство відносно ОСОБА_3, 1992 року народження, та ОСОБА_4, 1994 року народження. Просив виключити з актів запису про їхні народження відомості про нього як батька, звільнити його від сплати аліментів на їхнє утримання та утримання сина ОСОБА_5, 1989 року народження, який фактично проживає з ним; стягнути з відповідачки на утримання сина аліменти.

Позивач посилався на те, що з 21 травня 1983 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Від шлюбу мають дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1народження, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2народження. У 1992 році він був засуджений та відбував покарання з 29 листопада 1992 року до 18 листопада 1994 року у ВТК посиленого режиму в м. Кривому Розі, у подальшому відбував покарання в ЯА 310/8 Запорізької області, а в 1996 році був звільнений. Після звільнення з місць позбавлення волі працював у радгоспі "Першотравневий". За місцем роботи надійшов виконавчий лист про стягнення з нього на користь відповідачки аліментів у розмірі 1/2 частини його заробітку на утримання дітей: ОСОБА_8, ОСОБА_5, а також доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відносно яких він заперечує своє батьківство, оскільки останні народилися під час відбування ним покарання в місцях позбавлення волі.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2007 року рішення районного суду скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства відносно ОСОБА_4 та про звільнення від сплати аліментів на її утримання. Визнано, що ОСОБА_1 не є батьком ОСОБА_4, 23 листопада 1994 року народження, та виключено з актового запису про її народження відомості про нього як батька. Звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів, присуджених на утримання ОСОБА_3 В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_1 і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; тощо.

Апеляційний суд розглянув справу з порушенням цих норм.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства відносно ОСОБА_3 та про звільнення від сплати аліментів на її утримання, апеляційний суд не зважив на пояснення позивача (а.с. 149) про те, що він протягом 1998-2004 років звертався до суду з позовом про оспорювання батьківства, але йому було відмовлено і що підтвердження цьому мають бути в канцелярії.

Суд апеляційної інстанції, поновлюючи строк на звернення з позовом до суду, виходив із того, що позивач пропустив його з поважної причини, оскільки знаходився в місцях позбавлення волі, залишивши поза увагою те, що ОСОБА_1 відбував покарання до 1996 року, тобто до того часу, як дізнався в 1997 році про проведений запис дитини, батьком якої він не є, та що відповідно до ст. 56 Кодексу про шлюб та сім'ю України особа, яка записана як батько дитини в книзі записів народжень, має право оспорити проведений запис протягом року з часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис.

Якою нормою Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) передбачено поновлення пропущеного строку апеляційний суд не зазначив, а застосування ним ст. 136 СК України не можна визнати обґрунтованим, оскільки цей кодекс не поширюється на правовідносини, що мали місце до 1 січня 2004 року.

За таких обставин, які свідчать про те, що апеляційним судом неправильно застосовано процесуальний закон і це призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду в частині задоволення вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи у цій частині на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2007 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 скасувати, а справу у цій частині передати на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.