Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності,

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності.

Зазначала, що 24 липня 2004 року її чоловік, ОСОБА_3, уклав із ОСОБА_2 договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку.

Посилаючись на те, що зазначений будинок вони будували за спільні кошти під час шлюбу та, що договір дарування суперечить вимогам чинного законодавства, просила визнати його недійсним і визнати за нею право власності на спірний будинок.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 червня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 від 24 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 3 жовтня 2007 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 червня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не була стороною договору дарування.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 1984 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 5 лютого 1999 року ОСОБА_3 став власником жилого будинку АДРЕСА_1.

У 1999 році ОСОБА_3 зніс зазначений будинок та розпочав будівництво нового будинку.

24 липня 2004 року ОСОБА_3 згідно з договором дарування подарував незавершений будівництвом будинок АДРЕСА_1 (59% готовності) ОСОБА_2

Зазначений договір був нотаріально посвідчений.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до п. 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 (z0157-02) , фізичним та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі, що предметом договору дарування є незавершений будівництвом будинок (59% готовності), що відповідно до листа КП "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" від 6 червня 2007 року № 598 відомостей про завершення будівництва та введення в експлуатацію зазначеного об'єкта нерухомого майна, про надання дозволу щодо його відчуження або переходу прав власності на незавершений будівництвом житловий будинок немає, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 від 24 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 3 жовтня 2007 року скасувати, а рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 червня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.