Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Косенка В.Й., Гуменюка В.І.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - відділ громадянства, реєстрації та міграції фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономної Республіці Крим про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 квітня 2008 року,

23 серпня 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1. У цій квартирі, крім неї, зареєстровані та проживають син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, і відповідач. Шлюб між сторонами був зареєстрований 25 серпня 2001 року й розірваний рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2007 року. Зазначена вище квартира придбана нею до укладення шлюбу з відповідачем за договором довічного утримання від 14 березня 1996 року. ОСОБА_1 зазначає, що відповідач чинить їй перешкоди в користуванні квартирою.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2007 року позов задоволено. Постановлено усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_1 - шляхом виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_2 із зазначеної квартири.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 квітня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погодившись із рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати й ухвалити у справі нове рішення.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд правильно виходив із того, що сімейні відносини сторін у справі виникли на підставі шлюбу, що не суперечить ст. 3 СК України, ст. 6 КпШС України, чинний до 1 січня 2004 року. Майно одного з подружжя зберігає режим роздільності незалежно від терміну користування цим майном іншим з подружжя або ними обома. Істотною особливістю подружжя є те, що в повсякденному сімейному житті особистим майном чоловіка і дружини фактично користуються обоє з подружжя.

Звичайне користування майном, що належить одному з подружжя, незалежно від його тривалості, не створює в іншого з них або інших членів родини права власності на нього. Власник може розпоряджатися належним йому майном за своїм розсудом. Разом з тим, у зв'язку з вступом у шлюб особа здобуває ряд прав і обов'язків. Одним з таких обов'язків є обов'язок чоловіка і дружини піклуватися про родину, зокрема про її матеріальне становище та з інших питань.

При розпорядженні своїм майном кожний з подружжя зобов'язаний ураховувати інтереси неповнолітньої дитини, інших членів родини, що відповідно до закону (ст. 59 Сімейного кодексу України) мають право користуватися ним. За таких підстав, якщо об'єктом особистої приватної власності є квартира, то право користування цим житловим приміщенням належить усім членам родини. Як убачається з матеріалів справи, позивачка як власник спірної квартири дала згоду на постійне проживання в ній своїй сім'ї, яка складалась із трьох осіб: вона, відповідач та їхній син.

Згідно зі ст. 156 Житлового кодексу України (далі - ЖК України (5464-10) ) припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням.

Частина 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, оскільки право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути лише неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтями 338- 341 ЦПК України передбачено випадки, в яких рішення суду скасовується.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального й процесуального права, а отже, відсутні підстави для скасування ухваленого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 квітня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.