Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації - виконавчого органу Київради, Київська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання права користування земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2006 року,

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку ст. 116 Земельного кодексу (далі - ЗК) України з указаним позовом до ОСОБА_2 Свої вимоги обгрунтовував тим, що з 1991 року він на законних підставах користується спірною земельною ділянкою розміром 1000 кв.м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 і була надана йому в користування згідно з розпорядженням представника Президента від 11 серпня 1993 року № 388. У 1999 році Харківська районна в м. Києві державна адміністрація надала йому дозвіл на її використання під забудову.

Під час оформлення відповідних документів на будівництво будинку в 2004 році він отримав у головному управлінні земельних ресурсів КМДА витяг із Державного земельного кадастру, згідно з яким користувачем цієї земельної ділянки зазначено відповідача ОСОБА_2 Посилаючись на те, що ці обставини перешкоджають йому оформити право власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право користування землею.

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти вимог ОСОБА_1, звернувся до нього із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Свої вимоги та заперечення проти первісного позову обгрунтовував тим, що згідно з договором дарування від 5 квітня 1994 року йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці загальною площею 0,48 га. Раніше цей будинок належав його матері - ОСОБА_5, яка в 1983 році придбала його з прилеглою земельною ділянкою площею 0,37 га.

Наказом директора сільськогосподарського підприємства від 18 вересня 1985 року № 160 його матері як працівнику цього підприємства додатково були виділені в користування земельні ділянки площею 0,06 га та 0,05 га, унаслідок чого загальний розмір земельної ділянки склав 0,48.

У 1988 році його мати тяжко захворіла, була прикована до ліжка й не могла обробляти город. Скориставшись цим, бабуся позивача, ОСОБА_6, самовільно стала користуватися спірною земельною ділянкою, чим порушує його права як законного землекористувача.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що ОСОБА_1 має намір незаконно отримати спірну земельну ділянку у власність, чинить перешкоди в користуванні нею, ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні первісного позову й задовольнити його зустрічні позовні вимоги.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2006 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2006 року, первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Визнано за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою, що знаходиться на АДРЕСА_1 площею 0,1062 га, межі якої згідно з планом установлених меж, виконаним комунальним підприємством "Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі", визначені між точками А та В (включають точки межі 1, 2, 3, 4, 5), лінії та дирекційні кути якої становлять: від точки 1 до точки 2 - 12,00 м., дирекційний кут 58 54 19; від точки 2 до точки 3 - 22,41 м., дирекційний кут 73 19 39; від точки 3 до точки 4 - 40,25 м., дирекційний кут 171 40 21, від точки 4 до точки 5 - 21,12 м, дирекційний кут 268 25 34; від точки 5 до точки 1 - 32,30 м, дирекційний кут 329 20 14. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 8 гривень 50 копійок судових витрат.

ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань (ч. 2 ст. 337 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що спірна земельна ділянка була надана позивачу в установленому законом порядку й рішення про її надання спочатку під город, а потім під забудову ніким не оспорювалися та не скасовувалися, і дійшов правильного висновку, що позивач є добросовісним землекористувачем, ніяких прав та охоронюваних законом інтересів відповідача не порушив і має право користуватися цією ділянкою.

При цьому судом ураховано й те, що відповідач у встановленому законом порядку не довів у суді наявність у нього права на спірну земельну ділянку та порушення його прав з боку позивача. Такі висновки суду узгоджуються з наявними в справі доказами, які суд ретельно перевірив, і з нормами ст. ст. 19, 22, 30, 96, 152 ЗК України, якими регулюються спірні правовідносини.

Та обставина, що за позивачем визнано право користування земельною ділянкою певною площею, якою він фактично користується, не може бути взята до уваги тому, що остаточний розмір земельної ділянки визначається місцевою радою при передачі її у власність.

Оскільки інші доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки встановлених судами правовідносин, а оскаржувані рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то передбачених ст. 338 ЦПК України підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.