6-12569св08 Про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку - 01.10.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Київської області від 31 березня 2008 року,

У травні 2007 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що в жовтні 2004 року сторони спору домовились про те, що вона придбає у відповідача житловий будинок АДРЕСА_1 за 5 тис. грн., з виплатою цієї суми частинами – щомісячно в розмірі 300-700 грн., а після сплати всієї суми за будинок – оформлять договір купівлі-продажу. З жовтня 2004 року вона вселилася в спірний будинок зі своєю сім’єю, провела ремонт будинку, витрачала кошти на його утримання. 17 січня 2006 року повністю сплатила ОСОБА_2. 5 тис. грн., а він передав їй документи на будинок та написав розписку про отримання вказаної суми. Оскільки відповідач ухиляється від нотаріального оформлення договору купівлі-продажу спірного будинку, просила суд визнати зазначений договір купівлі-продажу будинку дійсним.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 5 жовтня 2007 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 березня 2008 року зазначене рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 1992 року ОСОБА_2. є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

У жовтні 2004 року в цей будинок вселилася ОСОБА_1.

Задовольняючи позов ОСОБА_1. про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного будинку, суд першої інстанції виходив із доведеності факту досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу спірного будинку та його виконання ними, а саме: позивачка вселилася в будинок, сплатила обумовлену ціну – 5 тис. грн., а відповідач передав будинок та документи на нього, однак ухиляється від нотаріального посвідчення.

Достовірним письмовим доказом укладення сторонами договору купівлі-продажу будинку суд визнав розписку від 17 січня 2006 року, оцінену судом у сукупності з іншими доказами, текст якої написала позивачка, підписану відповідачем, справжність підпису якого посвідчено 5 квітня 2007 року секретарем виконавчого комітету Ковалівської сільської ради Васильківського району (а.с. 6).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд зазначив, що між сторонами не існувало будь-якої домовленості з приводу купівлі-продажу будинку, у тому числі про продаж будинку з розстрочкою платежу, а ця домовленість мала місце між позивачкою та матір’ю відповідача – ОСОБА_3, хоча відповідач не надавав матері таких повноважень. Матір відповідача також отримувала протягом 2004-2006 років кошти в сумі 5 тис. грн. від ОСОБА_1. в рахунок плати за спірний будинок, однак 14 червня 2007 року (після пред’явлення цього позову) повернула ці гроші поштовим переказом ОСОБА_1., яка відмовилась їх отримати, тому кошти було повернуто відправнику.

Рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасоване апеляційним судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, але не посвідчений нотаріально, може бути визнаний судом дійсним при дотриманні таких умов: сторони домовились щодо всіх істотних умов договору; є письмові докази такої домовленості; відбулося повне або часткове виконання договору; одна зі сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Задовольняючи позов ОСОБА_1. на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту укладення сторонами договору купівлі-продажу будинку з розстрочкою платежу за 5 тис. грн., які ОСОБА_2. 17 січня 2006 року повністю отримані, що стверджується: розпискою від зазначеної дати з його власноручним підписом, справжність якого посвідчена секретарем виконавчого комітету сільської ради Тихоненко Л.О. та підтверджена нею в судовому засіданні; поштовим переказом від 14 червня 2007 року; довідкою поштового відділення від 10 липня 2007 року; фактом передання будинку та документів на нього позивачці в жовтні 2004 року, яка з того часу проживає в ньому із сім’єю, утримує його та здійснює ремонт (ураховуючи, що будинок 1920 року забудови), а відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Як убачається з матеріалів справи, зазначені обставини фактично визнані представником ОСОБА_2 та не спростовані самим відповідачем належними доказами (а.с. 27-30).

Висновок апеляційного суду про те, що розписка від 17 січня 2006 року, підписана ОСОБА_2., не є належним і допустимим доказом укладення сторонами договору купівлі-продажу, безпідставний, оскільки справжність підпису відповідача під текстом цієї розписки у встановленому законом порядку не спростована.

Таким чином, ураховуючи, що судом першої інстанції ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке безпідставно скасовано апеляційним судом, рішення апеляційного суду на підставі ч. 2 ст. 338, ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 338, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 31 березня 2008 року скасувати, залишити в силі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 5 жовтня 2007 року.