Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Косенка В.Й.,

суддів: Данчука В.Г., Перепічай В.С., -

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення ідеальних часток у праві власності, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа - Шоста Донецька державна нотаріальна контора про зміну часток власності та розподіл домобудівлі в натурі між власниками, визнання недійсним договору дарування частини дому та свідоцтва про право власності на спадщину за законом та інших документів, що стали підставою для укладання угоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 5 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 4 червня 2008 року,

У травні 1997 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про визначення ідеальних часток в праві власності, вказуючи, що відповідачі є її рідними братом та сестрою. У 1957 році їх батько ОСОБА_5 подарував їм в рівних частках недобудоване домоволодіння по АДРЕСА_1. Згідно з висновками БТІ м Донецька від 19.04.1997 року їй та відповідачам належить 76/100 частин цього житлового будівництва, а батькові-24/100 частин. Визначення ідеальних часток їй необхідне було у зв'язку з тим, що батько помер і в неї виникла необхідність відчуження її частки.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 5 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 4 червня 2008 року ідеальні долі співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 і встановлено, що ОСОБА_4 належить у даному домоволодінні 62,7/100 частин, а ОСОБА_3 належить 37,3/100 частин.

Визнано договір дарування від 13 вересня 1997 року, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений Шостою Донецькою державною нотаріальною конторою (реєстр.№1-3904), згідно з яким ОСОБА_4 передано 62,6 /100 частин домоволодіння, частково недійсним.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 62,7/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, а за ОСОБА_3 визнано право власності на 37,3/100 частин у вказаному домоволодінні.

Розподілено домоволодіння АДРЕСА_1 таким чином: виділено ОСОБА_4 першу частину домоволодіння, що складається з частини жилого будинку А-2 (квартира №1), яка складається з коридору 1-1 вартістю 25292 грн., кімнати 1-2 вартістю 46169 грн., кімнати 1-3 вартістю 41351 грн., кімнати 1-4 вартістю 71863 грн., кімнати 1-5 вартістю 43760 грн., сіни 1-6 вартістю 29361 грн., кухні 1-7 вартістю 22021 грн., ванної кімнати 1-8 вартістю 20869 грн., льоху "б" вартістю - 13241 грн., прибудови "б.1" вартістю 12521 грн., прибудови "б-2" вартістю 25619 грн., сараю В вартістю 35562 грн., а всього на загальну суму 525 785 грн., що становить 60/100 частин від вартості домоволодіння.

Виділено ОСОБА_3 другу частину цього домоволодіння, яка складається з частини жилого будинку А-2 (квартира №2), що складається з коридору 2-1 вартістю 36533 грн., кімнати 2-2 вартістю 44563 грн., кімнати 2-3 вартістю 53797 грн., кімнати 2-4 вартістю 69454 грн., кухні 2-5 вартістю 44364 грн., ванної кімнати 2-6 вартістю 16318 грн., комори 2-7 вартістю 16318 грн., сходового майданчика 2-8 вартістю 35765 грн., сіней 2-9 вартістю 35765 грн., крильця а-7 вартістю 1583 грн., а всього на загальну суму 354 460 грн., що складає 40/100 частин від вартості всього домоволодіння.

Огорожу №1-3 залишено в загальному користуванні співвласників.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію у розмірі 26128 грн. 60 коп.

ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позову про визнання за нею права власності на 2-й поверх домоволодіння, у виділенні їй у власність 1/2 частини першого поверху і підвального приміщення будинку А-1, 2, 3 частини жилого будинку Б-1, 1/2 частини літньої кухні, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 3.09.1997 року на ім'я ОСОБА_1 на 1/2 частки батька ОСОБА_5 у домоволодінні після його смерті в 1971 році, свідоцтв про право власності від 21.07.1997 року на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 25,3/100 частини кожному, на ім'я ОСОБА_5 на 24/100 частин, на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на 50,6/100 частин домоволодіння.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 сплачений ним судовий збір у сумі 1015 грн. 70 коп. та на користь держави-1269 грн.

Додатковим рішенням цього ж суду від 14 листопада 2007 року доповнено рішення від 5 листопада 2007 року такого змісту:

39/100 частин будинку АДРЕСА_1 складає площу земельної ділянки 291 кв.м;

61/100 частин цього ж будинку складає 456 кв.м.

В спільному користуванні залишено площу під житловим будинком (літ.А-2), прибудовані сіни (літ. А, а 2, а 3, а 6) та доріжку у дворі по 56 кв.м. на кожного співвласника.

В користування 39/100 частин - ОСОБА_3 з сином - другий поверх будинку-котеджу виділено частку ділянки з боку пр. Миру, частку ділянки з боку будинку (літ.Б-1) та частку ділянки спільного користування. Вказана площа складає 291 кв.м.

В користування 61/100 частин - ОСОБА_2 - перший поверх будинку-котеджу виділено ділянки з боку будинку АДРЕСА_1, частку ділянки спільного користування. Вказана площа складає 456 кв.м.

Не погодившись з вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути лише неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтями 342 ЦПК України передбачено випадки, в яких ухвали суду скасовуються.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального й процесуального права, а отже, відсутні підстави для скасування постановлених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись статтями 332, 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 5 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 4 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.