6-7210св08 Про визнання втрати право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням - 24.09.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3; третя особа - Вінницька міська рада, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2008 року,

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1. Зазначав, що в червні 2005 року ОСОБА_2 разом із дітьми залишила квартиру і більше не з'являлась, квартирою не цікавилась, витрат на утримання житла та оплату комунальних послуг не несе, у зв'язку з чим просив визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

У квітні 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом. Посилалась на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 та разом із двома неповнолітніми дітьми проживала у квартирі АДРЕСА_1. Згодом їхні стосунки погіршилися, ОСОБА_1 вигнав її разом із дітьми з указаної квартири, змінив замок у вхідних дверях, чим створив перешкоди в доступі до квартири, а тому просила усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням і вселити її разом із дітьми в спірну квартиру.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від

25 січня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено та визнано ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми: ОСОБА_4, 1999 року народження, і ОСОБА_5, 2004 року народження, такими, що втратили право користування приміщенням квартири АДРЕСА_1. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6; третя особа - Вінницька міська рада, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 і задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що предметом спору є право сторін на користування однокімнатною квартирою № 3, жилою площею 23, 9 кв.м, у будинку АДРЕСА_1 яку надано ОСОБА_7 як службову і в якій зареєстровані сторони та неповнолітні діти: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ( а.с. 5. 7)

10 січня 2006 року шлюб сторін розірвано.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суди виходили з доведеності факту добровільного залишення у червні 2005 року ОСОБА_2 та її неповнолітніми дітьми спірної квартири і їхнього непроживання в цій квартирі без поважних причин понад передбачені ст. 71 ЖК України строки, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, відповідно до ст. 72 ЖК України.

Однак такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а у окремих випадках, передбачених цією нормою понад цей строк.

У разі поважності причин відсутності осіб понад встановлені законом строки (перебування у відрядженні, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) цей строк може бути продовжено судом (ч. 2 ст. 71, ст. 72 ЖК України, п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) ").

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених правових норм член сім'ї наймача (колишній член сім'ї) може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад шість місяців у цьому жилому приміщенні, якщо він був відсутній протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіряючи доводи сторін з предмета спору та встановлюючи факт відсутності ОСОБА_2 у спірній квартирі з червня 2005 року й визнаючи її такою, що втратила право користування цим жилим приміщенням, з підстав відсутності понад шість місяців у цьому жилому приміщенні без поважних причин, суд залишив поза увагою ту обставину, що позов пред'явлено до неї 25 листопада 2005 року - до збігу шестимісячного строку, протягом якого за відповідачкою зберігається право на жиле приміщення (а.с. 3 т. 1).

Крім того, відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи; роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України (1618-15) .

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Усупереч зазначеним вимогам процесуального закону, відхиляючи доводи ОСОБА_2 про проживання в спірній квартирі до листопада 2005 року - часу заміни замків у вхідних дверях спірної квартири, суд залишив поза оцінкою постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 11 серпня 2005 року за фактом заподіяння ОСОБА_2 3 серпня 2005 року за місцем проживання - у спірній квартирі - тілесних ушкоджень громадянкою ОСОБА_10 - тіткою позивача; пояснення ОСОБА_1 у попередніх судових засіданнях, в яких ним визнавався факт проживання з ОСОБА_2 у спірній квартирі влітку 2005 року, спільного їх виїзду із цієї квартири на відпочинок на море, повернення після відпочинку в спірне жиле приміщення; надання в жовтні 2005 року медичної допомоги хворій дитині в спірній квартирі; знаходження в ній речей відповідачки та дітей; заміна ним замка у вхідних дверях у листопаді 2005 року через небажання надати ОСОБА_2 доступу до квартири та інші докази, надані ОСОБА_2 на підтвердження своїх доводів.

Оцінюючи інші докази, зокрема медичні документи про хворобу та відвідування лікарями дітей за місцем проживання, як недостовірні й суперечливі, суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка має спрямовуватися на встановлення достовірності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Дійшовши висновку про наявність суперечностей у медичних документах, суд усупереч вимогам ст. ст. 179, 180 ЦПК України не вжив заходів для з'ясування причин цих розходжень.

До того ж для підтвердження фактів створення перешкод у користуванні квартирою, проживання у квартирі в червні -листопаді 2005 року та отримання дитиною медичної допомоги за місцем проживання протягом цього часу ОСОБА_2 згідно з вимогами ст. ст. 60, 63, 168, 179 ЦПК України заявила клопотання про виклик у судове засідання й допит свідків: ОСОБА_8, дільничного інспектора Ленінського ВМ ВМВ УМВС України в м. Вінниці, та ОСОБА_9, дитячого лікаря. Зазначене клопотання судом першої інстанції було задоволено, однак не виконане. Не дав оцінки цій обставині й апеляційний суд, хоча в апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилалася на ці процесуальні порушення.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог і заперечень, суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ч. 1 ст. 31 ЦПК України в цьому випадку не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та прав сторони.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Оскільки судові рішення ухвалені з порушенням процесуальних і матеріальних норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, а апеляційний суд ці порушення не усунув вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336. 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Ленінського районного суду м. Вінниці.