Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Косенка В.Й., Гуменюка В.І.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, комунального підприємства "ДЕЗ "Бугаївське", Одеського міського агентства з приватизації житла про визнання акта приватизації частково недійсним та не перешкоджанні в користуванні комунальними приміщеннями, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 6 лютого 2008 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2008 року,

У січні 2003 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, КП "ДЕЗ "Бугаївське", Одеського міського агентства з приватизації житла про визнання акта приватизації частково недійсним та не перешкоджанні в користуванні комунальними приміщеннями, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що з квітня 2002 року з вини ОСОБА_2, що мешкав в її комунальній квартирі АДРЕСА_1, вона не мала можливості користуватися комунальними послугами, оскільки він перекрив їй доступ до спільної квартири та без її дозволу та згоди приватизував спільні комунальні приміщення: кухню, туалет та коридор.

Рішенням Малиновського районного суду Одеської області від 15 квітня 2005 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними Розпорядження органу приватизації № 170154 від 30 квітня 2002 року та свідоцтво про право власності на житло від 30 квітня 2002 року за № 6-12158, видане (оформлене) на ім'я ОСОБА_2, у частині приватизації та права власності на кухню площею 8,1 кв.м, туалет площею 0,7 кв.м, коридор площею 5,9 кв.м у квартирі АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 16 травня 2002 року, укладений між ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, з одного боку та ОСОБА_3 з другого боку у частині купівлі-продажу кухні площею 8,1 кв.м, туалету площею 0,7 кв.м, коридор площею 5,9 кв.м.

Зобов'язано ОСОБА_3 та інших осіб, які проживають у зазначеній квартирі не перешкоджати в користуванні комунальними приміщеннями ОСОБА_1 та іншим особам, які проживають у квартирі АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 2 тис. грн.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено частково: рішення Малиновського районного суду м. Одеси скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 6 лютого 2008 року заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2005 року за нововиявленними обставинами задоволено. Рішення апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2005 року скасовано. Постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою провести з початку.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із зазначеними рішеннями апеляційного суду, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд правильно виходив із того, що рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради № 150 від 16 лютого 1979 року (а.с.118,120) переоформлені договори житлового найму, кімната площею 13,92 кв.м у квартирі АДРЕСА_2 передано ОСОБА_6 та визнано окремою квартирою, яка складається з двох кімнат. Розпорядженням №90 виконавчого комітету Іллічівської районної ради від 16 лютого 1979 року особовий рахунок переоформлений на ОСОБА_6 на житлову площу 30,04 кв.м. у квартирі АДРЕСА_2, яка складається з двох кімнат, з правом укладання договору житлового найму.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради № 1001 від 4 грудня 1981 року квартира АДРЕСА_2, яка складається з однієї кімнати площею 14,2 кв.м. без кухні, квартира окрема, у наявності газ, водопровід, передається ЖЕУ-71 та включена до списку службового житла.

Рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради № 5 від 21 січня 1983 року надано ОСОБА_1 службову квартиру АДРЕСА_2, яка складається із житлової кімнати площею 14,2 кв.м.

Указані квартири під номером № 9 в будинку АДРЕСА_1 (колішня АДРЕСА_2) в м. Одесі є окремими одна від одної і надані для проживання різним особам.

У подальшому квартира № 9, яка складається з двох кімнат загальною площею 45,8 кв.м, надана ОСОБА_2, що підтверджується довідкою від 29 квітня 2002 року (а.с.5), технічним паспортом (а.с.7-8). Розпорядженням № І73 від 14 вересня 2000 року на ОСОБА_2 відкритий особовий рахунок на житлову площу, яка складається з двох кімнат площею 30,04 кв.м, АДРЕСА_1 з правом укладання договору найму цієї площі (а.с.11).

За правилами ст. 2 Закону України № 2482-ХІІ від 19 червня 1992 року "Про приватизацію державного житлового фонду" (зі змінами) до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирних будинках, кімнати у квартирах та одноквартирна будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Указані житлові квартири є окремими, цей факт підтверджено висновком №426 судової будівельно-технічної експертизи від 11 липня 2007 року, згідно з яким установити позивачці порядок користування спірною кухнею, туалетом, коридором у квартирі АДРЕСА_1 не є можливим. Переобладнання квартири для забезпечення самостійного використання користувачами своїх приміщень не є можливим. Технічна можливість в ОСОБА_1 у користуванні комунальними приміщеннями з боку загального входу в комунальну квартиру АДРЕСА_1 є через коридор "1".

За таких обставин апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути лише неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтями 338- 341 ЦПК України передбачено випадки, в яких рішення суду скасовується.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального й процесуального права, а отже, відсутні підстави для скасування ухваленого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.