Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до обласного колективного підприємства "Медтехніка" про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до обласного колективного підприємства (далі - ОКП) "Медтехніка" про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 тис. грн.

В обґрунтування позову зазначала, що вона працювала у відповідача на посаді бухгалтера. Наказом від 22 січня 2007 року № 10-к її звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням штату працівників). Вважаючи, що скорочення штату працівників не було, вона має переважне право на залишення на роботі, її звільнення проведено без погодження з профспілковим комітетом, позивачка просила задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 7 грудня 2007 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді бухгалтера ОКП "Медтехніка" з 22 січня 2007 року та стягнуто з підприємства на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 182 грн. 39 коп. і 500 грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2008 року зазначене рішення міського суду скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

У обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення апеляційного суду й залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у відповідача на час її звільнення вакантної посади, на якій вона могла б працювати, не було, нею не доведено переважне право на залишення на роботі, на час розгляду спору профспілкова організація ОКП "Медтехніка" уже не діяла, що позбавило суд можливості запиту згоди профспілкового органу на звільнення ОСОБА_1

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна, оскільки суд зробив їх із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40, пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Як установлено судом і підтверджується матеріалами справи та не оспорюється відповідачем, позивачку наказом від 22 січня 2007 року № 10-к звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України без попередньої згоди профспілкового комітету первинної профспілкової організації ОКП "Медтехніка", членом якої була ОСОБА_1

Отже, суд першої інстанції мав підстави дійти висновку, що позивачку звільнено з роботи незаконно.

Саме ж по собі те, що 12 квітня 2007 року пленумом обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я первинну профорганізацію ОКП "Медтехніка" було виключено з організаційної ланки членів обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я та рішенням профспілкових зборів ОКП "Медтехніка" від 23 квітня 2007 року припинено діяльність указаної профспілкової організації, не спростовує наведеного.

За таких обставин апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі та часткового відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим не можна погодитись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як убачається з позовної заяви ОСОБА_1, заяви про збільшення позовних вимог у порядку ст. 31 ЦПК України, пояснень у судовому засіданні, нею заявлялись вимоги лише щодо поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди (а.с. 2-3, 16, 106 звор.).

Суд першої інстанції зазначеного не врахував, у порушення припису ст. 11 ЦПК України розглянув і вирішив по суті вимогу, яку позивачка не заявляла.

Суд апеляційної інстанції на вказане теж уваги не звернув і правової оцінки цьому не дав.

Таким чином, рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2008 року підлягає скасуванню в повному обсязі, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 7 грудня 2007 року - у частині стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 3 182 грн. 39 коп.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 7 грудня 2007 року в частині стягнення з обласного колективного підприємства "Медтехніка" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 3 182 грн. 39 коп. та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2008 року в повному обсязі скасувати.

У решті - рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 7 грудня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.