Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Барсукової В.М., Григор'євої Л.І.,

Балюка М.І., Гуменюка В.І., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом дочірнього підприємства житлово-експлуатаційний комплекс (далі - ДП ЖЕК) "Маяк" відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Маяк" до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

У жовтні 2006 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що на підставі ордера № 50/9 від 9 січня 1989 року відповідача було вселено в кімнату № 246 гуртожитку підприємства по АДРЕСА_1, де йому виділено ліжко-місце та зареєстровано за вказаною адресою.

Оскільки з березня 2001 року відповідач за місцем реєстрації не проживає, просив визнати його таким, що втратив право користування жилим приміщенням з підстав, передбачених ст. ст. 71, 72 ЖК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 березня 2007 року позов задоволено та визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування ліжко-місцем в гуртожитку ДП ЖЕК "Маяк", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 квітня 2008 року зазначене судове рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У поданій касаційній скарзі ДП ЖЕК "Маяк" просить ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а рішення районного суду залишити в силі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, й направляючи справу на новий розгляд, виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження права власності на гуртожиток. Суд, не встановивши хто є фактичним власником гуртожитку вирішив спір про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі. Крім того, апеляційний суд зазначив про неможливість застосування положень ст. ст. 71 , 72 ЖК України до даних правовідносин.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно ст. ст. 6, 127 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Гуртожитки можуть використовуватись для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 затверджене Примірне положення про гуртожитки (208-86-п) , яким відповідно до ст. 131 ЖК України визначається порядок користування гуртожитком, зокрема, можливість збереження права користування жилою площею у гуртожитку при тимчасовій відсутності деяких категорій громадян (п.13 Примірного положення).

Разом з тим, а також відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України та з урахуванням подібності за змістом правовідносин саме щодо користування жилою площею у гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ст. ст. 71 , 72 ЖК України щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутньою особою права на жиле приміщення слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності у гуртожитку особи, якій у ньому надавалася жила площа (за відсутності підстав для виселення).

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначене уваги не звернув і безпідставно дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 71, 72 ЖК України.

Крім того, посилання апеляційного суду на те, що районний суд не з'ясував хто є власником гуртожитку не є підставою для передачі справи на новий розгляд.

Право на пред'явлення позовів про визнання осіб такими, що втратили право користування жилими приміщеннями надано балансоутримувачам жилих приміщень.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, визначено як підставу для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення або зміни рішення судом апеляційної інстанції.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку й передачі справи на новий судовий розгляд визначені ст. 311 ЦПК України, але таких підстав в ухвалі апеляційного суду не наведено.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд необґрунтовано направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 311 ЦПК України , ухилившись тим самим від процесуальних обов'язків, покладених на нього ст. ст. 303 , 304 ЦПК України при перегляді судових рішень в апеляційному порядку, а тому ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу дочірнього підприємства житлово-експлуатаційний комплекс "Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 квітня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.