Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Загородній А.Ф., Рецебуринський Ю.Й.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління культури і туризму Маріупольської міської ради Донецької області на постанову Приморського районного суду м. Маріуполя від 04.04.2014 р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2014 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління культури і туризму Маріупольської міської ради Донецької області, треті особи: начальник Управління культури і туризму Маріупольської міської ради Донецької області, Маріупольська міська рада Донецької області про поновлення на публічній службі, -

У квітні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 04.04.2011 р. № 24-к про її звільнення; поновлення на роботі з дня звільнення; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04.04.2014 р. позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 04.04.2011 р. № 24-к про звільнення позивача з посади заступника начальника - начальника відділу культурно-дозвільної діяльності Управління культури і туризму Маріупольської міської ради на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Поновлено позивача на попередній посаді.

Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.04.2011 р. по день ухвалення постанови в сумі 121 344,83 грн. та відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2014 р. постанову суду першої інстанції змінено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.04.2011 р. по день ухвалення постанови в сумі 121 131,05 грн.

В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, за правилами пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України передбачена можливість розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач проходила службу в органах місцевого самоврядування на посаді заступника начальника - начальника відділу культурно-дозвільної діяльності Управління культури і туризму Маріупольської міської ради.

Наказом начальника управління культури і туризму Маріупольської міської ради від 03.02.2011 р. позивача попереджено про наступне звільнення з 04.04.2011 р. у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці відповідно до рішення міської ради від 28.01.2011 р. "Про оптимізацію структури і загальної чисельності апарату міської ради і його виконавчих органів".

09.02.2011 р. позивачу запропоновано посаду директора комунального закладу "Палац культури сел. Каменськ" та посаду викладача комунального закладу "Музична школа № 5", однак від запропонованих посад позивач відмовилась.

Наказом начальника управління культури і туризму Маріупольської міської ради від 04.04.2011 р. № 24-К позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40, статті 44 КЗпП України у зв'язку із змінами організації виробництва і праці.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що фактично відбулося розмежування повноважень раніше існуючого Управління як структури міської ради та у його складі утворено новий відділ - відділ організаційно-методичної роботи та охорони культурної спадщини, планово-фінансовий відділ став сектором планово-економічної роботи, а у назві відділу культурно-дозвільної діяльності замінено слово "діяльності" на "роботи". Фактично було скорочено посаду секретаря керівника і посаду начальника планово-фінансового відділу. При цьому посада начальника відділу культурно-дозвільної роботи та мистецтв, аналогічна займаній позивачем до звільнення, збережена, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, суди виходили з того, що відповідачем не виконані вимоги частини 3 статті 49-2 КЗпП України, оскільки пропонування посад у підпорядкованих Управлінню культури і туризму міської ради закладах не може розцінюватись як пропозиція роботи на тому ж підприємстві, установі чи організації. Наведене підтверджується тим, що за поясненнями сторін у справі, начальник управління, прибиральниця та деякі працівники відповідача, які станом на 04.04.2011 р. перебували у декретній відпустці по догляду за дитиною, були переведені на аналогічні посади у реорганізоване управління без участі у конкурсі.

З такими висновками судів колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують та є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено що при звільненні позивачу не було запропоновано усі вакантні посади, звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про задоволення позову.

Крім того, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Це зобов'язання відповідач не виконав, а отже, трудові гарантії позивача були порушені.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16.10.2012 р. (справа № 21-267а12).

Посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на те, що призначення на посади в органах місцевого самоврядування відбувається виключно на конкурсній основі також є безпідставним, оскільки позивач підлягала переведенню у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами правильно встановлені обставини справи та ухвалені рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління культури і туризму Маріупольської міської ради Донецької області відхилити, а постанову Приморського районного суду м. Маріуполя від 04.04.2014 р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2014 р. у даній справі - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .