Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за скаргою ОСОБА_1та ОСОБА_2про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 червня 2006 року та ухвали колегії суддів апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2та товариства з обмеженою відповідальністю "Кобзар" (далі - ТОВ "Кобзар"), третя особа: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю "Кобзар" та договору купівлі-продажу приміщення,

ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він як засновник ТОВ "Кобзар" не був присутній на засіданні загальних зборів засновників 5 жовтня 2004 року, оскільки його не було повідомлено про час і місце їх проведення, не ознайомлено з порядком денним зборів, чим позбавлено права брати участь у діяльності товариства. Крім того, зазначав, що співзасновник ОСОБА_5 у 2002 році подала заяву загальним зборам товариства про виключення її із числа засновників і передачу належної їй частки в статутному фонді та майні ОСОБА_1 У зв'язку з чим вважає, що ОСОБА_1 одноособово вирішила питання про продаж належного товариству приміщення, яке було єдиним майном товариства. Унаслідок продажу приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_1 товариство позбавлено можливості самостійно здійснювати свою статутну діяльність, тому що згідно з оспорюваним договором купівлі-продажу ОСОБА_1 стала співвласником указаного приміщення й здала його в оренду ТОВ "Кобзар" для здійснення статутної діяльності .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 квітня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ "Кобзар" від 25 жовтня 2004 року щодо продажу спірного приміщення по АДРЕСА_1. У частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного приміщення по АДРЕСА_1 від 9 листопада 2004 року, укладеного між ТОВ"Кобзар" та ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_6, відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 13 червня 2006 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 квітня 2006 року в частині відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 9 листопада 2004 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_1. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його в касаційному порядку.

Ухвалою колегії суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2007 року ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 13 червня 2006 року залишено без змін.

У скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять переглянути у зв'язку з винятковими обставинами рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 червня 2006 року та ухвалу колегії суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2007 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону.

Зокрема, у як приклад неоднакового застосування одного й того самого положення закону заявники наводять постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 9 грудня 2003 року у справі № 6/21-03, від 26 квітня 2005 року та від 12 квітня 2007 року у справі № 3/241-2977.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати дійшла висновку, що скарга у зв'язку з винятковими обставинами задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного i того самого положення закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні договору купівлі-продажу від 9 листопада 2004 року недійсним та ухвалюючи в цій частині нове рішення, яким договір купівлі-продажу приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_1 визнано недійсним, апеляційний суд, з рішенням якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що правовою підставою для відчуження товариством спірного приміщення було рішення загальних зборів засновників, на якому вирішувалося питання щодо його відчуження і яке в подальшому було визнано недійсним у зв'язку з порушенням процедури та порядку його прийняття.

Таких рішень касаційної інстанції, якими б було ухвалено протилежне рішення внаслідок неоднакового застосування судами одного й того самого положення закону, заявниками не надано.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України Верховний Суд України відхиляє скаргу та залишає ухвалені рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 354, 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1та ОСОБА_2відхилити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 червня 2006 року та ухвалу колегії суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.