Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Великобурлуцька селищна рада Великобурлуцького району Харківської області, про поновлення права користування жилим приміщенням та вселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2007 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 є колишнім чоловіком позивачки та батьком позивача. У 1986 році вони вселилися в кімнату № 3 з гуртожитку АДРЕСА_1. У 2002 році вказаний будинок як жилий прийнято до комунальної власності територіальної громади.

Протягом подружнього життя вони з відповідачем проживали разом у вказаній квартирі, проте через погіршення сімейних відносин у вересні 2001 року позивачка разом із дітьми: ОСОБА_4, ОСОБА_5 - виселилися із цієї квартири та переселилися до будинку АДРЕСА_2, який ОСОБА_1 отримала у спадщину.

У вересні 2002 року шлюб між позивачкою і відповідачем було розірвано.

Після розірвання шлюбу останній змінив замки у дверях, не віддає ключі, чим позбавив їх права користуватися спірною квартирою.

У зв'язку з цим позивачі просили поновити їхнє порушене право користування жилим приміщенням шляхом примусового вселення у квартиру № 3 будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 17 липня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2007 року зазначене рішення скасовано й ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Ухвалено поновити житлові права позивачів, вселити їх у спірну квартиру.

У обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції й залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі були відсутніми в спірному жилому приміщенні понад установлений законом строк без поважних причин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що в судовому порядку позивачів не було визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а тому їхнє порушене право підлягає поновленню.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 4 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Як убачається з матеріалів справи, восени 2001 року позивачі забрали речі, виселилися зі спірного жилого приміщення та проживали за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 35, 53, 98). Це узгоджується з показаннями свідка (а.с. 65) і не заперечується позивачкою та відповідачем (а.с. 43, 44, 62).

Згідно з копією постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 16 листопада 2006 року ОСОБА_1 7 листопада 2006 року звернулася до органів внутрішніх справ з приводу заміни ОСОБА_3 замків у дверях квартири. До листопада 2006 року позивачі не ставили питання про порушення їхніх житлових прав або чинення їм перешкод у користуванні житлом чи вселення їх до спірної квартири. Доказів такого звернення позивачів у вказаний період із зазначених питань та наявності в ОСОБА_1 поважних причин відсутності в спірній квартирі понад установлений законом строк матеріали справи не містять.

У зв'язку з наведеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Указаний висновок суду є законним, обгрунтованим і таким, що відповідає обставинам справи.

Апеляційний суд у порушення ст. 213 ЦПК України зазначених вимог законодавства не врахував, допустив неправильне застосування норми матеріального права, через що висновок цього суду щодо задоволення вимог позивачів не можна визнати законним.

Разом з тим не можна погодитися з висновком районного суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 71 ЖК Української РСР, якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Так, на момент виселення в 2001 році ОСОБА_2, 1985 року народження, був неповнолітнім, він набув цивільної дієздатності з його повноліттям, тобто після досягнення ним вісімнадцятирічного віку, у 2003 році (ст. 11 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з поясненнями ОСОБА_1 ОСОБА_2 у 2005 році повернуся з військової служби та переїхав до м. Харкова у зв'язку з роботою в супермаркеті.

Проте суд першої інстанції не перевірив належним чином наявність чи відсутність у ОСОБА_2 поважних причин відсутності в спірному жилому приміщенні, що має значення для вирішення справи.

За таких обставин, ураховуючи, що частково рішення суду першої інстанції скасовано апеляційним судом помилково, ухвалені у справі рішення суду апеляційної інстанції в повному обсязі та рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 підлягають скасуванню з передачею справи в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2007 року скасувати в повному обсязі. Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 17 липня 2007 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 скасувати і в цій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.