Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про знесення самочинного будівництва та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 22 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 березня 2008 року,

У березні 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про знесення самочинно побудованого сараю та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на створення їй перешкод у користуванні прибудинковою земельною ділянкою.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 22 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 березня 2008 року, у позові відмолено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_2 не має права користування земельною ділянкою, на якій відповідачами споруджено сарай, оскільки вона не відводилася позивачці в користування в установленому законом порядку, а тому не може вимагати захисту неіснуючого в неї права.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до змісту ч. 5 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та ст. 42 ЗК України власники квартир багатоквартирного будинку державного житлового фонду, а також особи, які проживають в ньому за договором житлового найму, мають право користування закріпленою за будинком прибудинковою територією.

Суд на зазначене уваги не звернув та не з'ясував межі земельної ділянки для обслуговування багатоквартирного будинку, в якому ОСОБА_2 належить на праві власності квартира; не перевірив, чи споруджено спірний сарай у межах цієї земельної ділянки, а якщо так, то чи створюються цим позивачці перешкоди в користуванні земельною ділянкою, тому дійшов помилкового висновку про відмову в позові.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення, допущене судом першої інстанції, не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 22 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 березня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.