Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Макіївської міської ради про визнання права власності на частину земельної ділянки та частково недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою прокуратури м. Макіївки Донецької області на рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 27 листопада 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 20 лютого 2007 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 301,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка призначена для розташування та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд; визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0541 га, виданий на ім'я ОСОБА_2 28 лютого 2005 року Макіївською міською радою; визначити межі належних сторонам земельних ділянок і зобов'язати Макіївську міську раду видати їй і ОСОБА_2 державні акти на право власності на відповідні частини земельної ділянки. В обгрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що купила у відповідачки нерухоме майно, розташоване за вказаною адресою, однак питання переходу права власності на земельну ділянку під будинком та надвірними будівлями при укладенні договору купівлі-продажу вирішене не було. Відповідачка ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку та стала вимагати сплатити її вартості, а після відмови звернулася до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу будинку з надвірними будівлями недійсним і зобов'язання укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки. Вважаючи, що при купівлі нерухомого майна до неї повинно було перейти право власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 просила задовольнити позов.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 27 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 20 лютого 2007 року, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 301,99 кв.м., яка складається з ділянки площею 193,39 кв.м., зайнятої під будівлями і спорудами, а також ділянки площею 108,6 кв.м., необхідної для обслуговування будинку та споруд. За ОСОБА_2 залишено на праві власності іншу частину земельної ділянки площею 239,01 кв.м згідно висновком судової будівельно-технічної експертизи Донецького науково - дослідницького інституту від 28 квітня 2006 року. Визнано недійсним акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0541 га, що розташована за вказаною адресою, виданий 28 лютого 2005 року Макіївською міською радою на ім'я ОСОБА_2, у частині її власності на земельну ділянку площею 193,29 кв.м., зайняту під будівлями та спорудами, а також ділянку площею 108,6 кв.м, необхідну для обслуговування будинку та споруд.

Прокуратура м. Макіївки Донецької області звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема: ст.ст. 30, 120 ЗК України і ст. 377 ЦК України. Скаржник указує, що на момент укладення договору купівлі-продажу будинку з надвірними будівлями продавець не був власником земельної ділянки, оскільки не прийняв спадщину, а тому покупець не набув права власності на землю, на якій знаходиться придбане майно та яка необхідна для його обслуговування.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, обгрунтовано виходив із того, що оскільки згідно з договором купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала лише будинок із надвірними будівлями без визначення розміру земельної ділянки, то відповідно до правил ч. 1 ст. 377 ЦК України до неї як набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Такий висновок суду відповідає вимогам ч. 1 ст. 120 ЗК України і ст. 377 ЦК України.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги.

Оскільки доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки встановлених судами правовідносин, а оскаржувані рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то передбачених ст. 338 ЦПК України підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу прокуратури м. Макіївки Донецької області відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 27 листопада 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 20 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.