Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Головного управління юстиції у м. Києві про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом і заповітом, визнання права власності на частину будинку та встановлення факту родинних відносин за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2007 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 травня 2008 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка є її двоюрідною тіткою.

У березні 2006 року на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

Вважаючи це свідоцтво незаконним та таким, що порушує її права, оскільки ОСОБА_3 проживав із ОСОБА_4 менше як 5 років до часу відкриття спадщини, тому не має права на спадкування за законом у четверту чергу, а вона є спадкоємцем п'ятої черги за законом, просила визнати вказане свідоцтво недійсним та визнати за нею право власності на 54/100 частин жилого будинку по АДРЕСА_1, що є спадщиною.

У подальшому позивачка уточнила позовні вимоги, просила визнати свідоцтва про право на спадщину недійсними, встановити факт, що вона є двоюрідною племінницею ОСОБА_4, і визнати за нею право власності на 54/100 частин спірного будинку.

У процесі розгляду справи третю особу - Київське міське управління юстиції - замінено на Головне управління юстиції м. Києва у зв'язку з реорганізацією вказаної установи та залучено його до участі у справі як співвідповідача, а також замінено відповідача - ОСОБА_3 - на ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю ОСОБА_3

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 травня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із такого.

Судовим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 листопада 2005 року (справа № 2-1449-01/05) встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю п'ять років. Такий висновок суд обгрунтував тим, що в п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України сформульовано назву виду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, як про встановлення факту "проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу", у зв'язку з чим ОСОБА_3 звернувся до суду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України саме із заявою про встановлення зазначеного факту, яке йому потрібно було для прийняття спадщини, без указання на необхідність встановлення періоду такого проживання в 5 років. Цим же судовим рішенням установлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 поновили свої шлюбні стосунки з 2000 року, тобто проживали разом більше 5 років.

Крім того, позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження своїх вимог щодо встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_4 і не підтвердила лінію родинних зв'язків останньої з позивачкою, оскільки в поданій ОСОБА_1 копії свідоцтва про смерть її бабусі, ОСОБА_5, зазначено, що остання померла у віці 46 років. А особі, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, станом на день смерті повинно було б виповнитися 52 роки, тому вона не може бути бабусею позивачки. У зв'язку з нерозбірливістю написання дат у свідоцтві датою смерті, указаною в свідоцтві, суд вважав ІНФОРМАЦІЯ_4.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 1264 ЦК України в четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом ч. 2 ст. 11, ст. 235 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається на власний розсуд своїми правами, у тому числі заявник має право звернутися із заявою, змінити своє прохання в заяві, відмовитися від заяви тощо.

Частиною 1 ст. 256 ЦПК України визначено види справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Серед них у п. 5 ч. 1 зазначеної статті вказано, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Разом з тим ч. 2 указаної статті встановлено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як убачається з наявної у справі копії рішення Печерського районного суду м. Києва від 8 листопада 2005 року (справа № 2-1449-01/05), ОСОБА_3, звернувшись до суду із відповідною заявою, просив суд встановити лише факт перебування його у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_4 (а.с. 206 т.1). Мету встановлення зазначеного факту ОСОБА_3 висловив у судовому засіданні, але, при цьому, відомості щодо зміни або уточнення ОСОБА_3 своїх вимог у зазначеному рішенні відсутні.

Отже, при зверненні до суду з указаної заявою ОСОБА_3 розпорядився своїми правами щодо вимог у заяві й визначив їх лише як установлення факту його проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю.

Також зі змісту копії вказаного судового рішення вбачається, що про поновлення з ОСОБА_4 шлюбних відносин і вирішення створити з нею сім'ю в 2000 році ОСОБА_3 указав у обгрунтування своєї заяви, і це зазначено лише в описовій частині рішення. Будь-які посилання в рішенні на те, що суд досліджував дані обставини й дійшов до висновку про проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу смерті останньої, відсутні. При цьому сам заявник не вказав дату (день і місяць або місяць) поновлення шлюбних відносин із ОСОБА_4, у зв'язку з чим не можна однозначно стверджувати, що визначений законодавством строк проживання однією сім'єю для виникнення права на спадщину за четвертою чергою спадкоємців за законом зазначеними особами було дотримано.

Таким чином, суд дійшов до передчасного висновку про встановлення судовим рішенням періоду проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4 однією сім'єю - більше п'яти років.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Як убачається з копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 № 524 (а.с. 137 т. 1), рік у даті смерті вказано нерозбірливо.

Суд першої інстанції наведені вимоги закону та вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України до уваги не взяв, питання щодо необхідності проведення експертизи не з'ясовував та на свій розсуд визначив указану в свідоцтві дату смерті ОСОБА_5 як ІНФОРМАЦІЯ_4.

Апеляційний суд у порушення ч. 1 ст. 303 ЦПК України на зазначені порушення норм процесуального права в рішенні суду першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, уваги не звернув і залишив його без змін. Крім того, суд апеляційної інстанції всупереч ч. 2 ст. 303 ЦПК України не дав жодної оцінки поданій до цього суду копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5, виданого повторно, згідно з яким остання померла саме ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 261 т. 2).

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції .

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2007 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.