6-6941св08 Про визнання недійсним договору дарування та договору про спільну діяльність - 17.09.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на частину комплексу будівель, за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частину майна та його витребування, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2про визнання недійсним договору про спільну діяльність та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування,

У лютому 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 24 жовтня 2003 року його батько ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 комплекс будівель по АДРЕСА_1, проте будівлі були спільною сумісною власністю його батьків - ОСОБА_4 та ОСОБА_6, й остання не давала згоди на їх відчуження. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, він є її спадкоємцем, то вважає, що договором дарування порушено його права.

Позивач просив визнати недійсним договір дарування від 24 жовтня 2003 року, визнати за ним право власності на частину комплексу будівель по АДРЕСА_1 й виселити із приміщень ОСОБА_3

ОСОБА_7 та ОСОБА_2 пред'явили позов про визнання недійсним договору дарування від 24 жовтня 2003 року, визнання права власності на частину майна по АДРЕСА_1 та його витребування, посилаючись на те, що комплекс будівель є їх та ОСОБА_4 спільною власністю на підставі договору про спільну діяльність від 28 квітня 2002 року, тому ОСОБА_4 не мав права без їх згоди дарувати будівлі ОСОБА_3

ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 28 квітня 2002 року, укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_2, посилаючись на те, що зазначений договір суперечить вимогам законодавства.

ОСОБА_4 також пред'явив позов до ОСОБА_3 і просив визнати недійсним договір дарування комплексу будівель від 24 жовтня 2003 року, посилаючись на те, що такий договір укладено фіктивно, без наміру створити юридичні наслідки, він не мав бажання безоплатно передавати майно ОСОБА_3, яка не є його родичкою й на той час працювала бухгалтером на його підприємстві, такі його дії були зумовлені тим, що в 2003 році тяжко захворіла його дружина, він її постійно доглядав і не мав змоги вести справи підприємства, до укладення договору з метою управління діяльністю птахофабрикою його схилили сама ОСОБА_3 та її родич ОСОБА_8

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду від 6 листопада 2007 року позов ОСОБА_5 за його заявою залишено без рогляду.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 7 листопада 2007 року позови ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено, постановлено визнати недійсним договір дарування комплексу будівель по АДРЕСА_1, укладений 24 жовтня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, витребувати у ОСОБА_3 цей комплекс будівель, визнати за ОСОБА_7 право власності на 10/20 частин, а за ОСОБА_2 визнати право власності на 9/20 частин зазначеного майнового комплексу.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 лютого 2008 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовів ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні їх позовних вимог; в решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_2 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовів ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_2, апеляційний суд виходив із того, що комплекс нерухомого майна по АДРЕСА_1 був придбаний особисто ОСОБА_4, договір про спільну діяльність від 28 квітня 2002 року не є підставою для визнання права власності на частини комплексу будівель за ОСОБА_7 та ОСОБА_2, а договір дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за формою, змістом, процедурою укладення відповідає вимогам статей 717- 720 ЦК України, й відсутні докази того, що такий договір укладено під впливом погроз чи обману.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 квітня 2002 року ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 уклали договір про спільну діяльність, відповідно до умов якого вони зобов'язалися діяти спільно з метою створення спільної часткової власності й відповідно діяли таким чином, створюючи птахофабрику на базі комплексу будівель по АДРЕСА_1. 24 жовтня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування зазначеного комплексу нерухомого майна, такий договір на користь ОСОБА_3 укладено за пропозицією родича ОСОБА_3 - ОСОБА_8 у той час, коли тяжко хворіла дружина ОСОБА_4

Сама ОСОБА_3 стосовно обставин укладення договору дарування пояснювала, що вона отримала майно не безкоштовно в дар, а в рахунок погашення боргів ОСОБА_4 перед нею, хоча доказів наявності таких боргів не надала.

Задовольняючи позови ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що комплекс будівель по АДРЕСА_1є спільною власністю ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не мав права самостійно розпоряджатися майном, також договір дарування комплексу будівель від 24 жовтня 2003 року є недійсним на підставі частини 1 статті 58 ЦК УРСР 1963 року, оскільки є фіктивним, укладений без наміру створення юридичних наслідків, і в порушення статті 243 ЦК УРСР 1963 року не був реально спрямований на безоплатне відчуження ОСОБА_4 майна на користь ОСОБА_3, яка визнала, що отримала майно не безкоштовно, і не змогла пояснити інших причин та мотивів, за яких ОСОБА_4 подарував їй комплекс будівель.

При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону, а при ухваленні рішення правильно було застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд помилково скасував зазначене рішення в частині задоволення позовів ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_2, не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними в цій частині висновки суду першої інстанції, не спростував установлених судом фактів та не дав оцінки відповідним частині 1 статті 58 ЦК УРСР 1963 року правовідносинам і висновкам суду про мнимий характер оспорюваного договору дарування 24 жовтня 2003 року, та безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статей 717- 720 ЦК України.

Посилання апеляційного суду, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, на те, що відсутні докази укладення договору під впливом погроз чи обману, не можна визнати обґрунтованим, оскільки підставою визнання договору недійсним суд першої інстанції визначив положення частини 1 статті 58 ЦК ЦРСР 1963 року й встановив, що угода була укладена без наміру створити юридичні наслідки.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 лютого 2008 року скасувати і залишити в силі рішення Світловодського міськрайонного суду від 7 листопада 2007 року.