Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: комунальне підприємство "Кременчуцьке міське бюро технічної інвентаризації" (далі-КП"КМБТІ"), Кам'янопотоківська сільська Рада, ОСОБА_5про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про виселення із займаного жилого приміщення,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом посилаючись на те, що власницею будинку АДРЕСА_1 була ОСОБА_6, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на незакінчений будівництвом спірний будинок з господарськими будівлями. Із-за відсутності правовстановлюючих документів на цю садибу у встановлений законом строк спадкоємці ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 не зверталися до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину. У березні 2004 року ОСОБА_1 дізнався про продаж спірної садиби. Під час зустрічі з продавцями було досягнуто домовленості щодо вартості спірного будинку, а саме: 16 500 грн. Крім того було оговорено, що нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу відбудеться після отримання відповідачами правовстановлюючих документів. 9 липня 2004 року було остаточно досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору купівлі-продажу і сплачено відповідачам 10 тис. грн., про що ОСОБА_2 склав розписку. При цьому відповідачі передали йому ключі від спірного будинку та з цього часу позивач зі своєю сім'єю постійно там і проживають. Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 7 липня 2006 року за ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності по 1/3 частині кожному на незакінчений будівництвом будинок готовністю 90%, розташований за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_1 повністю сплатив вартість незакінченого будівництвом будинку та частково сплатив вартість земельної ділянки. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати договір купівлі-продажу дійсним і визнати за ним право власності на будинок і земельну ділянку.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виселення із будинку. Свої вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_1 сплатив їм в рахунок майбутнього договору купівлі-продажу 19 542 грн. і вони дозволили йому проживати у цьому будинку. Однак остаточної згоди про ціну та усі істотні умови вони не досягли.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 1 листопада 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 21 січня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки площею 0,17 га, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 визнано дійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на незакінчений будівництвом будинок готовністю 90 % та земельну ділянку площею 0,17 га за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні угод купівлі-продажу між сторонами було досягнуто згоди з приводу усіх істотних умов правочинів, а саме: ОСОБА_1 сплатив повністю суму за договором, прийняв у власність спірний будинок та земельну ділянку, а ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 отримали гроші за продаж будинку та земельної ділянки. Оскільки сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне виконання договору, то такий договір є дійсним на підставі норм статті 220 ЦК України.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Однак з такими висновками судів погодитись не можливо.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві).

Продавцем за договором купівлі-продажу може бути будь-який учасник цивільних відносин, який відчужує майно, що знаходиться у його власності.

Тільки власник майна має право розпоряджатися ним на власний розсуд в тому числі і укладати договір купівлі-продажу цього майна.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 на підставі рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 7 липня 2006 року. Це рішення вступило в законну силу.

Таким чином, до визнання за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 права власності на спірний будинок вони не мали правових підстав розпоряджатися цим майном, укладати будь-які договори, об'єктом яких було б це майно, в тому числі продавати чи брати кошти за майбутній його продаж.

Крім того, земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок, приватизована на ім'я спадкодавця, тобто на ім'я ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку у ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 відсутні.

Отже, судом першої інстанції не встановлено характер спірних правовідносин та не надано належної оцінки всім доказам у справі.

Суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не перевірив доводи апеляційної скарги, залишив рішення районного суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 1 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 21 січня 2008 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.