Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.

Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 жовтня 2006 року на автодорозі Піща-Любомль-Верба в районі с. Куснище Любомльського району з вини відповідача, який керував автомобілем ВАЗ - 2101, державний номерний знак НОМЕР_2, відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій автомобіль позивача ВАЗ-2107, номер кузова НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження.

Позивач зазначив, що свій автомобіль придбав в автогосподарстві УМВС України у Волинській області і на момент ДТП його зареєстровано не було, оскільки він проводив ремонт автомобіля.

Оскільки відновити попередній стан автомобіля неможливо, позивач просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 ринкову вартість пошкодженого автомобіля, а саме 13 408 грн. та 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 31 липня

2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 408 грн. матеріальної шкоди та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 2 жовтня 2007 року рішення Любомльського районного суду Волинської області від 31 липня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Волинської області від 2 жовтня 2007 року та залишити в силі рішення Любомльського районного суду Волинської області від 31 липня 2007 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд посилався на те, що при визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачу матеріальної шкоди суд виходив з експертної довідки від 6 листопада

2006 року, згідно якої вартість автомобіля аналогічної марки становить 13 408 грн., та всупереч вимог ст. 1192 ЦК України, суд першої інстанції врахував лише думку потерпілого з приводу способу відшкодування шкоди і не врахував обставини справи.

Крім того апеляційний суд врахував, що згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 20 червня 2007 року № 0071, відповідач - водій ВАЗ - 2101 не мав об'єктивної можливості виявити несправність нижнього важеля підвіски перед початком руху через відсутність технічних знань та засобів діагностики.

В обґрунтування свого висновку апеляційний суд також посилався на недоведеність позивачем того, що належний йому автомобіль внаслідок пошкоджень не підлягає відновлюваному ремонту, або вартість ремонту значно перевищує реальну вартість самого автомобіля, у зв'язку з чим ремонт проводити недоцільно.

Проте з такими висновками апеляційного суду не можна погодитись з таких підстав.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Судом установлено, що 30 жовтня 2006 року на автодорозі Піща-Любомль-Верба в районі с. Куснище Любомльського району з вини відповідача, який керував автомобілем ВАЗ - 2101, державний номерний знак НОМЕР_2, відбулася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомобіль позивача ВАЗ-2107, номер кузова НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження.

Відповідно до висновку металознавчої експертизи від 11 червня 2007 року № 1325, руйнування нижнього важеля спричинене втомним руйнуванням внаслідок тривалої експлуатації та остаточним руйнуванням, що могло статись в будь-який момент при виникненні опору руху переднього правого колеса. Тобто на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль відповідача мав суттєві недоліки технічного стану, а його експлуатація в будь-який момент могла привести до некерованості автомобіля.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача, в діях якого була невідповідність вимогам п. 2.3 Правил дорожнього руху України, згідно з якими водій зобов'язаний перевірити і забезпечити технічно справний стан автомобіля.

А також те, що саме з вини відповідача, автомобіль якого за своїм технічним станом не відповідав Правилам дорожнього руху України, в результаті його некерованості відбулася дорожньо-транспортна пригода, що само по собі покладає на відповідача обов'язок по відшкодуванню шкоди.

Не погодившись з висновком суду першої інстанції щодо стягнення суми вартості автомобіля позивача згідно експертної довідки від 6 листопада 2006 року, відповідно до якої вартість автомобіля аналогічної марки становить 13 408 грн., апеляційний суд повинен був визначити розмір заподіяної шкоди на підставі наданих сторонами доказів або обговорити питання про можливість призначення експертизи.

Не може залишитися в силі рішення суду першої інстанції, так як задовольняючи частково позов, суд також не встановив дійсний розмір заподіяних збитків, а також всупереч положенням п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року стягнувши з відповідача вартість пошкодженого автомобіля, не обговорив питання про передачу пошкодженого автомобіля відповідачу.

За викладених обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 31 липня

2007 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 2 жовтня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.