6-11390св07 Про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу квартири та свідоцтва про право на спадщину - 17.09.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Ленінського району Вінницької області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу квартири та свідоцтва про право на спадщину, визнання за неповнолітньою права власності на частину квартири,

У липні 2006 року прокурор Ленінського району Вінницької області в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу квартири й свідоцтва про право на спадщину та визнання за неповнолітньою права власності на 1/3 частину квартири.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що з вересня до травня 1994 року неповнолітня ОСОБА_1 проживала разом із батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1

Згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів № 1026 від 24 грудня 1993 року дозволено приватизацію квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 разом із членами сім'ї: чоловіком, дочкою, сестрою чоловіка та сином сестри в приватну спільну власність.

Згодом ця квартира була продана і в той же день придбана на ім'я матері інша квартира АДРЕСА_2

Після смерті матері неповнолітньої в 1995 році ОСОБА_1 не було виділено належну їй 1/3 частину в спільному майні, а визнано лише право на 1/4 частину спадкового майна - 1/2 частину квартири.

Оскільки батько неповнолітньої позбавлений батьківських прав, не піклується про дочку, здає квартиру стороннім особам, порушуючи права неповнолітньої особи, прокурор звернувся з позовом до суду, в якому просив поновити строк на звернення до суду з позовом, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 та свідоцтво про право на спадщину від 17 липня 1997 року в частині визначення частини майна, що належить неповнолітній ОСОБА_1 та визнати за нею право власності на 1/3 всієї площі зазначеної квартири.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2007 року, у позові прокурора Ленінського району Вінницької області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційних скаргах перший заступник прокурора Вінницької області та ОСОБА_1 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд посилався на недоведеність порушення прав неповнолітньої при купівлі квартири та вважав необґрунтованими доводи позивача про те, що ОСОБА_1 у придбаній квартирі повинно належати 1/3 частина, оскільки, на думку суду ця частка не повинна була перевищувати 1/5 частину, тому що саме 1/5 частина належала неповнолітній у квартирі, яка була продана перед купівлею спірної квартири.

Крім того, суд не вважав порушеним право неповнолітньої і через те, що на час розгляду справи частка неповнолітньої в спірній квартирі становила 3/8 частини квартири, що більше ніж 1/3 частина визнання права на яку вимагав прокурор.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Згідно зі ст. 78 КЗпШС УРСР 1969 року, чинного на час виникнення правовідносин, якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.

Статтею 145 КЗпШС УРСР було передбачено, що опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник - давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових.

Такими угодами, зокрема, є договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ або обмін жилої площі, видача письмових зобов'язань тощо.

Відповідно до ст. 79 цього Кодексу в разі виникнення спільної власності батьків і дітей правовідносини щодо цієї власності регулюються на загальних підставах Цивільним кодексом Української РСР (1540-06) .

Судами встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 раніше проживали батьки відповідача ОСОБА_2, а згодом квартира була приватизована в спільну власність проживаючих: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5- та 12 травня 1994 року продана.

Згідно з договором купівлі-продажу від 12 травня 1994 року ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_2

14 листопада 1995 року ОСОБА_3 померла, про що свідчить повторне свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 23 вересня 1998 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 14 липня 1997 року ОСОБА_2 належить право власності на частину в спільному майні, набутому подружжям ІНФОРМАЦІЯ_1 під час шлюбу. До спільного майна включена квартира

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 липня 1997 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали в порядку спадкування по

частині спадкового майна ОСОБА_3, якій, зокрема, належала частина квартири АДРЕСА_2.

Таким чином, ОСОБА_1 отримала в спадщину після смерті матері 1/8 частку квартири АДРЕСА_2

ОСОБА_6 - мати померлої ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - батько померлої ОСОБА_3 отримали в спадщину після її смерті по 1/8 частині квартири АДРЕСА_2 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19 жовтня 2005 року, а потім подарували ОСОБА_1 за договорами дарування часток у квартирі від 2 березня 2006 року.

Ці договори дарування від 2 березня 2006 року не можуть впливати на обґрунтованість позовних вимог, оскільки збільшення частки ОСОБА_1 за рахунок подарованого майна відбулось за волевиявленням дарителів, а не від того, що таким чином було відновлене її порушене при укладенні договору купівлі-продажу право на частку в спільному майні.

Відмовляючи у визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частину як на частку в спільному майні з тих підстав, що в раніше проданій квартирі їй належала 1/5 частина, суд не перевірив доводів про те, що квартира АДРЕСА_1 була продана з метою придбати окреме від родичів житло, та не з'ясував, за які кошти була придбана спірна квартира АДРЕСА_2 і чи була вона спільною власністю сім'ї ІНФОРМАЦІЯ_1.

При цьому ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не перевірили чи були дотримані положення КЗпШС УРСР 1969 року та ЦК Української РСР (1540-06) 1969 року при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири лише на ім'я матері ОСОБА_1

Крім того, прокурором ставилось питання про поновлення строку на звернення до суду з позовом, передбаченого ст. 71 ЦК Української РСР, але це питання залишилось поза увагою суду й не було вирішене.

За таких порушень норм матеріального та процесуального права судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 333, 335- 336, 338, 343, 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги першого заступника прокурора Вінницької області та ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.