Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Львіввугілля", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді про перерахунок відшкодування шкоди,

У січні 2002 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до державного підприємства "Львіввугілля" (далі - ДП "Львіввугілля"), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді про перерахунок відшкодування шкоди.

Зазначав, що висновком МСЕК від 27 вересня 2002 року йому було встановлено 80% втрати професійної працездатності з визначенням інвалідності ІІ групи.

Посилаючись на те, що відповідно до наказу № 72 від 4 березня 1996 року з 1 серпня 1996 року на шахті було проведено збільшення тарифних ставок і посадових окладів, але йому не був проведений перерахунок відшкодування шкоди на зазначений коефіцієнт, просив провести перерахунок відшкодування шкоди з 1 жовтня 2000 року, встановити з 1 жовтня 2000 року щомісячне відшкодування шкоди у розмірі 647 грн. 02 коп. та стягнути невиплачену різницю.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 21 грудня 2006 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 жовтня 2007 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто з ДП "Львіввугілля" на його користь 1 049 грн. 88 коп. на відшкодування шкоди за період з 1 жовтня 2000 року по 1 квітня 2001 року, 51 грн. державного мита на користь держави.

Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді на користь ОСОБА_1 18 834 грн. 88 коп. на відшкодування шкоди за період з 1 квітня 2001 року по 1 грудня 2006 року, а починаючи з 1 грудня 2006 року щомісячно по 1 431 грн. 89 коп. страхових виплат.

У касаційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що при перерахунку розміру втраченого позивачем заробітку, відповідачами не був врахований коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів на шахті "Червоноградська".

При цьому суд вважав, що при проведенні перерахунку розміру відшкодування слід виходити із середнього місячного заробітку по професії відповідного працівника, а не заробітку позивача.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з липня 1972 року по листопад 1993 року працював підземним машиністом гірничо-виймальних машин 6 розряду видобувної дільниці шахти "Червоноградська".

Висновком МСЕК від 27 вересня 2002 року позивачу було встановлено 80% втрати професійної працездатності з визначенням інвалідності ІІ групи, у зв'язку з чим ДП "Львіввугілля" проводило позивачу виплати відшкодування втраченого заробітку.

З 1 березня 2000 року на шахті "Червоноградська" збільшились тарифні ставки на коефіцієнт 1,474.

Відповідно до п. 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) , які діяли на час виникнення правовідносин, перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи.

На порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України суд на зазначені положення закону уваги не звернув, проводячи перерахунок розміру втраченого позивачем заробітку безпідставно взяв за основу середній заробіток по професії відповідного працівника, при цьому не перевірив чи відбулося фактичне підвищення заробітної плати по підприємству, та чи дійсно відкоригований розмір втраченого заробітку позивача менший від середньомісячного заробітку відповідного працівника по професії.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді задовольнити частково.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 жовтня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.