Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Косенка В.Й., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Барсукової В.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, орган опіки та піклування Суворовської районної у м. Херсоні ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування квартири, визнання права власності на квартиру та вилучення її з чужого володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 30 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 27 лютого 2008 року,

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 11 червня 2004 року ОСОБА_6, який діяв від її імені, з ОСОБА_2, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона не давала ОСОБА_6 доручення на продаж спірної квартири, у зв'язку з чим цей договір є нікчемним та вчиненим під впливом обману.

У подальшому позивачка доповнила свої вимоги та просила визнати вказаний договір купівлі-продажу від 11 червня 2004 року недійсним, оскільки вона не схвалила його та він не відповідає вимогам діючого законодавства, а також визнати недійсним договір дарування цієї квартири від 15 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 й ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_2 не мав права розпоряджатися квартирою на підставі вказаного договору купівлі-продажу.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 30 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 27 лютого 2008 року, у позові відмовлено.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, з чим погодився апеляційний суд, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира вийшла з володіння позивачки за її волею, оскільки дії щодо продажу квартири були вчинені близькими позивачки за її бажанням. Визнання за нею права власності на вказану квартиру та витребування її із чужого незаконного володіння від добросовісного набувача не передбачено діючим законодавством за таких обставин.

Крім того, довіреність, на підставі якої продана квартира, не визнана в установленому законом порядку.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

За правилами п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира, власником якої була позивачка, вибула з її володіння на підставі доручення, якого вона не видавала.

Всупереч вимогам ст. 388 ЦК України суд першої інстанції не встановив чи спірна квартира вибула із володіння власника не з її волі іншим шляхом.

В порушення вимог ст. ст. 57- 59, 60 ЦПК України суд послався на копію висновок експерта № 115 від 11 лютого 2005 року, яким установлено підробку доручення, яка проводилась в ході досудового слідства, а не під час розгляду цієї справи.

Даній обставині суд першої інстанції не дав належної оцінки, що призвело до неправильного вирішення справи. На вказані порушення закону не звернув уваги й апеляційний суд.

Оскільки ухвалені судами рішення в порушення норм матеріального й процесуального права, то вони не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню та у відповідності до ч. 2 ст. 338 ЦПК України з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 30 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 27 лютого 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.