Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Сведбанк" (далі – ВАТ "Сведбанк") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ВАТ "Сведбанк" на рішення Івано-Франківського міського суду від 9 червня 2008 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2009 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 7 листопада 2006 року у зв’язку з організаційно-штатними змінами він був прийнятий у порядку переведення на посаду директора Івано-Франківського відділення - керуючого Івано-Франківським регіональним департаментом. 11 червня 2007 року його звільнено з роботи за систематичне невиконання обов’язків, покладених на нього трудовим договором на підставі п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ). Вважає, що його звільнено з роботи незаконно; крім того, йому завдано моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень, оскільки були порушені його життєві зв’язки та підірвана репутація.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 9 червня 2008 року позов ОСОБА_1. задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1. на посаді директора Івано-Франківського відділення - керуючого Івано-Франківським регіональним департаментом ВАТ "Сведбанк". Стягнуто з ВАТ "Сведбанк" на користь ОСОБА_1. 109 313 гривень 87 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 1 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, 1 116 гривень 14 копійок судового збору на користь держави, 7 гривень 50 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2008 року вказане рішення суду першої інстанції змінено: стягнуто з ВАТ "Сведбанк" на користь ОСОБА_1. 105 600 гривень 20 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 грудня 2008 року вказане рішення суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд до цього ж суду.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено: стягнуто з ВАТ "Сведбанк" на користь ОСОБА_1. 105 600 гривень 20 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у частині стягнення моральної шкоди рішення місцевого суду скасовано та в задоволенні цих вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

ВАТ "Сведбанк" звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені судові рішення й передати справу на новий до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема: ст.ст. 10, 27, 213- 215, 303, 316 ЦПК України, п. 3 ст. 40 КЗпП України. Скаржник указує, що з боку позивача було допущено систематичне невиконання покладених на нього трудових обов’язків, за які на нього накладалися дисциплінарні стягнення у вигляді доган, і звільнення останнього було здійснене відповідно до вимог чинного законодавства.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не допускав систематичного невиконання посадових обов’язків, оскільки за порушення, виявлені відповідачем під час проведення в лютому та квітні 2007 року перевірок Коломийського й Івано-Франківського відділень, до позивача вже було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани і застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи за це саме порушення є незаконним, тому він підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

На підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Частиною 2 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України).

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п. 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з’ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 зазначеної постанови, за передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Судом установлено, що ОСОБА_1 працював на посаді директора Івано-Франківського відділення - керуючого Івано-Франківським регіональним департаментом АКБ "ТАС-Комерцбанк" (з 3 грудня 2007 року – ВАТ "Сведбанк") і наказом голови правління АКБ "ТАС-Комерцбанк" від 8 червня 2007 року № 377-к був звільнений з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання своїх посадових обов’язків. При цьому суд у своєму рішенні вказав, що вини позивача в ситуації, яка склалася у зв’язку з неповерненням кредитів, немає.

Як убачається з матеріалів справи, наказом голови правління АКБ "ТАС-Комерцбанк" від 10 жовтня 2006 року № 590 "Про факт низької виконавчої дисципліни" Дублянику А.М. та іншим керівникам регіональних підрозділів банку оголошено догану за низький рівень виконавчої дисципліни (а.с 41).

У подальшому наказом голови правління АКБ "ТАС-Комерцбанк" від 20 квітня 2007 року № 244-к за порушення службових обов’язків і відсутність контролю за роботою керівників структурних підрозділів та відділень департаменту Дублянику А.М. було оголошено догану й установлено місячний строк для усунення порушень та їх наслідків, які були виявлені під час перевірок Коломийського й Івано-Франківського відділень 23-24 лютого 2007 року та 2-4 квітня 2007 року (а.с. 67).

Оскільки у визначений строк ОСОБА_1 не вчинив будь-яких дій щодо виправлення недоліків, зокрема роботи з простроченою заборгованістю за кредитами, наказом голови правління АКБ "ТАС-Комерцбанк" від 8 червня 2007 року № 377-к він був звільнений з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання своїх посадових обов’язків (а.с 73).

Зазначені обставини, що були також установлені судом і на які посилався у своїх запереченнях відповідач (а.с. 35), свідчать про наявність систематичного невиконання позивачем своїх посадових обов’язків, а тому висновок суду про незаконність звільнення позивача на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України є передчасним.

Крім того, стягуючи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, місцевий суд будь-яких розрахунків сум, які підлягають стягненню, у своєму рішенні не навів.

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги; у рішенні не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи; змінив рішення місцевого суду лише в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням отриманої позивачем заробітної плати за іншим місцем роботи та скасував рішення в частині стягнення моральної шкоди, відмовивши в задоволенні цих вимог у зв’язку з їх недоведеністю.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно з’ясувати характер спірних правовідносин, права та обов’язки сторін у справі й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Сведбанк" задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 9 червня 2008 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.