Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, Підгірцівської сільської ради Київської області про визнання рішення сільської ради й державного акта про право приватної власності на земельну ділянку недійсними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення збитків і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1про відшкодування плати за користування земельною ділянкою та усунення перешкод, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 січня 2008 року,

У червні 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що вона є членом Садового товариства "Вишенька" в АДРЕСА_1.

Рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 15 серпня 1994 року їй для ведення садівництва була передана в приватну власність земельна ділянка площею 0,061 га, а 8 серпня 1997 року видано державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

23 жовтня 1997 року Підгірцівська сільська рада прийняла рішення про передачу в її власність додатково 0,03 га землі, яка межувала з її земельною ділянкою, про що були внесені відповідні зміни у виданий їй державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Проте в кінці 2006 року вона дізналась, що 23 грудня 2005 року Підгірцівська сільська рада прийняла рішення про передачу без вилучення в неї належної їй на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,03 га ОСОБА_2., який 4 вересня 2006 року отримав державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку, встановив свій паркан і при цьому пошкодив її майно.

Оскільки діями відповідачів порушено її право власності на земельну ділянку, ОСОБА_1. просила суд визнати недійсними рішення Підгірцівської сільської ради від 23 грудня 2005 року про передачу у власність ОСОБА_2. земельної ділянки площею 0,0326 га та державний акт від 4 вересня 2006 року на право власності на цю земельну ділянку, зобов'язати сільську раду внести виправлення у виданий їй державний акт, а також стягнути з відповідачів 1700 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 1000 грн. компенсації моральної шкоди.

ОСОБА_2. позов не визнав та пред'явив до ОСОБА_1. зустрічний позов про відшкодування плати за користування земельною ділянкою й усунення перешкод у користуванні нею, в обґрунтування якого зазначив, що спірна земельна ділянка була надана йому в порядку, передбаченому законом, а ОСОБА_1. безпідставно й безоплатно користувалась нею протягом 9 місяців, а також встановила на ділянці без його згоди альтанку.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 січня 2008 року, первісний позов задоволено частково: рішення Підгірцівської сільської ради від 23 грудня 2005 року про передачу в приватну власність ОСОБА_2. земельної ділянки площею 0,0326 га в с. Романків Обухівського району Київської області та державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку визнано недійсними, а в решті вимог первісного позову та в зустрічному позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2. посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частково задовольняючи первісний позов та відмовляючи в зустрічному позові, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що доповнення до державного акта на ім'я ОСОБА_1. про передачу їй у приватну власність 0,03 га були вчиненні без порушень вимог закону.

Проте погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЗК України 1990 року, чинного на час вирішення питання про набуття позивачкою права на спірну земельну ділянку, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

При вирішенні справи суди виходили з того, що рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 15 серпня 1994 році № 4 ОСОБА_1. було передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,061 га для ведення садівництва, а 8 серпня 1997 року - державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Рішенням цієї сільської ради від 23 жовтня 1997 року № 7 надано Садовому товариству "Вишенька" у постійне користування земельну ділянку площею 1,143 га для розширення меж садового товариства. На підставі цього рішення в державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 8 серпня 1997 року, виданий ОСОБА_1., було вчинено запис про передачу їй у приватну власність додатково 0,03 га.

Проте, вирішуючи справу, місцевий суд у порушення вимог ст.ст. 213 і 214 ЦПК України не звернув уваги на те, що рішенням сільської ради від 23 жовтня 1997 року № 7 було вирішено питання про передачу Садовому товариству "Вишенька" у постійне користування земельної ділянки площею 1,143 га й не вирішувалось питання про передачу в приватну власність ОСОБА_1. земельної ділянки площею 0,03 га; а за висновком земельної комісії місцевої ради від 24 січня 2004 року - державний акт на право приватної власності на землю за № 073536 на земельну ділянку площею 0,061 га та додатково на земельну ділянку площею 0,03 га є технічно недійсним, оскільки в ньому земельну ділянку площею 0,03 га домальовано тушшю та з іншого боку основної земельної ділянки, ніж вона розташована насправді (а.с. 44).

Апеляційний суд, переглядаючи судове рішення, не виконав вимог ст. 303 ЦПК України, на зазначені порушення уваги не звернув і доводів апеляційної скарги ОСОБА_2. належним чином не перевірив.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 січня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.