Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Косенка В.Й.,

Жайворонок Т.Є., Пшонки М.П., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, треті особи: Сихівська районна в м. Львові державна адміністрація, Житлово-будівельний кооператив № 157 (далі - ЖБК № 157), ОСОБА_3, про визнання права власності на частину спадкового майна та визнання недійсними свідоцтва про право власності й договору довічного утримання, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2008 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2. про визнання права власності на частину спадкового майна, а саме квартиру АДРЕСА_1, та визнання недійсним свідоцтва про право власності на вказану квартиру, виданого 13 січня 2005 року, мотивуючи вимоги тим, що його мати, ОСОБА_4., яка була членом ЖБК № 157, померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після її смерті відкрилася спадщина, що складається зі спірної квартири. Спадкоємцями, крім нього, є відповідачка ОСОБА_2. У 1996 році він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У березні 2006 році йому стало відомо, що 13 січня 1995 року Сихівська районна в м. Львові державна адміністрація видала свідоцтво про право власності на вказану квартиру ОСОБА_2. Підставою для видачі свідоцтва стало рішення загальних зборів ЖБК № 157 від 11 квітня 1995 року, яким ОСОБА_4. була виключена з членів кооперативу згідно з поданою нею заявою, з передачею паю в розмірі 9 696 грн. ОСОБА_2., а остання була прийнята в члени ЖБК № 157. Вважаючи, що ОСОБА_4. заяви про вихід із членів кооперативу не писала, а рішення загальних зборів не відповідає чинному законодавству, позивач просив позов задовольнити. Крім того, посилаючись на те, що 11 лютого 2005 року ОСОБА_2. уклала з ОСОБА_3. договір довічного утримання, за яким на умовах, зазначених у договорі, передала йому у власність спірну квартиру, просив визнати його недійсним.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4. - мати сторін у справі, яка з грудня 1981 року була членом ЖБК № 157 (рішення виконкому від 30 грудня 1981 року № 537) із закріпленням за нею трикімнатної квартири АДРЕСА_1.

Станом на 25 грудня 1993 року пайовий внесок у розмірі 9 696 грн. 11 коп. за квартиру ОСОБА_4. повністю виплачений.

Рішенням загальних зборів членів ЖБК № 157 від 11 квітня 1995 року ОСОБА_4. за її заявою виключена з членів кооперативу з передачею нею паю ОСОБА_2. і прийняттям останньої в члени ЖБК № 157.

Згідно з рішенням зборів членів ЖБК-157 від 11 квітня 1995 року на підставі розпорядження Сихівської районної адміністрації від 13 січня 2005 року № 7 ОСОБА_2. отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 20 квітня 2007 року ОСОБА_1. відмовлено в задоволенні адміністративного позову про визнання недійсним розпорядження Сихівської районної адміністрації від 13 січня 2005 року № 7 про оформлення ОСОБА_2. права власності на квартиру в ЖБК № 157.

11 лютого 2005 року ОСОБА_2. уклала з ОСОБА_3. договір довічного утримання, за яким на умовах, зазначених у договорі, передала йому у власність спірну квартиру.

Відмовляючи ОСОБА_1. у задоволенні позову про визнання недійсними свідоцтва про право власності ОСОБА_2. на спірну квартиру від 13 січня 2005 року й договору довічного утримання від 11 лютого 2005 року та визнання за ним права власності на частину спірної квартири в порядку спадкування, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що після смерті ОСОБА_4. - ІНФОРМАЦІЯ_1 - спадщина на спірну квартиру не відкрилася, оскільки її власницею на законних підставах з 13 січня 2005 року була ОСОБА_2., яка правомірно розпорядилася своєю власністю, уклавши з ОСОБА_3. договір довічного утримання.

Однак з висновком суду не можна погодитися з таких підстав.

Як установлено судами, ОСОБА_4. станом на 25 грудня 2003 року повністю сплатила пайовий внесок за спірну квартиру і з цього часу відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність" (введеного в дію з 15 квітня 1991 року) набула права власності на цю квартиру, надану їй у користування.

За змістом зазначеної норми з цього моменту квартира вибула з власності кооперативу та стала власністю ОСОБА_4. З набуттям ОСОБА_4. права власності вона набула право розпоряджатися квартирою на свій розсуд і вчиняти відносно неї будь-які цивільно-правові угоди, не заборонені законом, у той час як кооператив втратив право розпоряджатися спірною квартирою.

Такий висновок ґрунтується на аналізі норм ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 13, ч. 2 ст. 8 Закону України "Про власність", положень пп. 19, 31 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186 "Про затвердження Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу" (у редакції, чинній на час вчинення зазначених дій), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1991 року № 163 "Про зміну і визнання такими, що втратили чинність, рішень Уряду УРСР у зв'язку з прийняттям Закону УРСР " (163-91-п) Про власність".

За таких обставин положення глави 5 ЖК України (5464-10) та пп. 19, 31 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, які регулюють права члена ЖБК, зокрема щодо членства в кооперативі, передачі пайового внеску і квартири члену сім'ї, не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникають з приводу квартири в ЖБК після повної сплати членом кооперативу пайового внеску і набуття ним права власності на квартиру.

У цьому разі питання, пов'язані з правом на квартиру мають вирішуватися на підставі цивільно-правових норм, що регулюють відносини власності (ч. 2 ст. 4, ч. 3 ст. 15 Закону України "Про власність", які діяли на час виникнення спірних правовідносин).

Застосовуючи при вирішенні зазначеного спору ст. 61 ЦПК України, суд не врахував, що ухваленим судовим рішенням в адміністративній справі, яке набрало законної сили, встановлено факт відповідності закону розпорядження Сихівської районної адміністрації від 13 січня 2005 року № 7 і це рішення не може бути підставою для звільнення від доказування факту невідповідності вимогам закону дій ОСОБА_4. і ОСОБА_2. та рішення ЖБК щодо передачі паю, оскільки вони не були й не могли бути предметом розгляду в адміністративній справі, ураховуючи, що зазначені питання не відносяться до компетенції адміністративного суду.

Вирішуючи спір, суд належним чином не встановив дійсний характер правовідносин сторін і неправильно витлумачив зміст норм Закону України "Про власність" (697-12) , що призвело до неправильного вирішення спору.

Оскільки вирішення питання про право власності ОСОБА_1. на спірну квартиру в порядку спадкування та законності договору довічного утримання залежить від вирішення питання законності набуття ОСОБА_2. права власності на спірну квартиру шляхом передачі їй пайового внеску, судові рішення у справі відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню в повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Сихівського районного суду м. Львова.

Ухвала оскарженню не підлягає.