Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 липня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2007 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що 13 березня 2006 року на вул. Горького, 123 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода між належним відповідачу на праві власності автомобілем "ГАЗ 30214" під керуванням ОСОБА_3. та належним йому автомобілем "Опель-Вектра", що був припаркований біля будинку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди його автомобілю завдано технічні пошкодження.

Оскільки ця пригода сталася з вини водія ОСОБА_3., який перебував із відповідачем у трудових відносинах, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2. на його користь 10442 грн. 16 коп. для відшкодування завданої майнової шкоди.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 9 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2007 року, позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2. на користь позивача 10442 грн. 16 коп. для відшкодування матеріальної шкоди та судові витрати.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2. посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1172 цього Кодексу встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3., з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, перебував із ОСОБА_2 у трудових відносинах, а тому відповідальність за завдану шкоду майну позивача несе відповідач як власник джерела підвищеної небезпеки.

Проте погодитись із таким висновком судів не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи суди виходили з того, що вина водія ОСОБА_3. в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди підтверджується постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 5 квітня 2006 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, а факт його перебування в трудових відносинах із відповідачем - протоколом про адміністративне порушення, в якому ОСОБА_3. зазначив своє місце роботи - "СПД ОСОБА_2".

Проте цей висновок судами зроблено з порушенням вимог процесуального права, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи.

Так, вирішуючи справу, місцевий суд у порушення вимог ст.ст. 213 і 214 ЦПК України належним чином не перевірив доводи ОСОБА_2. про те, що, перебуваючи як приватний підприємець на обліку в Державній податковій інспекції у Подільському районі міста Києва, він за період із 1 січня до 30 червня 2006 року доходу не отримував, а працю найманих працівників не використовував (а.с. 70).

Крім того, встановивши, що запис у графі "Особливі відмітки" технічного паспорта на автомобіль "ГАЗ 30214" про право ОСОБА_3. керувати цим автомобілем вчинено на підставі заяви ОСОБА_2. відповідно до положень наказу МВС України № 335 від 10 квітня 2002 року (а.с. 71, 83), місцевий суд у порушення вимог ст. 33 ЦПК України не вирішив питання про залучення ОСОБА_3. до участі в справі як відповідача.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином доводів апеляційної скарги не перевірив.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 липня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.