Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення апеляційного суду Київської області від 26 травня 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_1. звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2. про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя. Свої вимоги мотивувала тим, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 30 серпня 1996 року до

25 листопада 2004 року. У період шлюбу за спільні кошти на ім'я позивача придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1відповідно до договору купівлі-продажу від 28 липня 2001 року. Просила визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаної квартири.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 грудня

2007 року позов задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1спільною сумісною власністю подружжя. Визнано за ОСОБА_1. право власності на Ѕ частину квартири.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 травня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1. звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 26 травня 2008 року та залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 грудня 2007 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачка не надала суду достатніх та допустимих доказів про наявність у неї коштів для придбання квартири разом з відповідачем.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з таких підстав.

За правилами ст. ст. 22, 24 КЗпШ України, який діяв на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (v0016700-98) (зі змінами), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Судом встановлено, що з 30 серпня 1996 року до 25 листопада 2004 року ОСОБА_2. та ОСОБА_1. перебували в зареєстровану шлюбі (а.с. 8-9).

За договором дарування від 19 липня 2001 року відповідач ОСОБА_2. подарував своїй матері, ОСОБА_3., належну йому на праві власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 вартістю 6 500 грн. (а.с. 41).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 липня 2001 року на ім'я відповідача ОСОБА_2. була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1вартістю 16 021 грн. (а.с. 42).

Заперечуючи позов, відповідач ОСОБА_2. посилався на те, що вказану квартиру придбано за кошти, які йому дала мати, ОСОБА_3., за договором займу від 12 квітня 2001 року в сумі 8 300 доларів США. Ці кошти вона отримала 21 серпня 2000 року від продажу спадкової квартири в м. Смоленську Російської Федерації (а.с. 40,45).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач придбав спірну квартиру за кошти, які йому передала мати взамін подарованої їй частини квартири, тобто майно набуте за кошти, які належали йому до шлюбу.

Такий висновок є помилковим, оскільки, подарувавши матері 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 вартістю 6 500 грн., відповідач ОСОБА_3. розпорядився належним йому до шлюбу майном на власний розсуд.

Доводи ОСОБА_2., що взамін подарованої частини квартири він отримав від матері кошти на придбання спірної квартири, спростовуються договором займу від 12 квітня 2001 року на 8 300 доларів США, укладеним між ним та його матір'ю, ОСОБА_3. (а.с. 40).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що спірна квартира це майно, яке нажите сторонами під час шлюбу, а тому є їхньою спільною сумісною власністю.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 травня 2008 року скасувати, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 грудня

2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.