Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Пшонки М.П., Григор'євої Л.І.,

Данчука В.Г., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2 про поділ будинку, визнання права власності на 1/2 його частину, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення апеляційного суду Запорізької області від 5 лютого 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 1994 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, у період спільного проживання ними побудовано будинок АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що ОСОБА_2. у добровільному порядку поділити майно відмовилася, позивач просив суд поділити недобудований спірний будинок та визнати за ним право власності на 1/2 його частину.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 26 листопада 2007 року позовні вимоги задоволено. Між сторонами поділено недобудований жилий будинок АДРЕСА_1, готовність якого становить 98 %. Визнано право власності по 1/2 частині цього будинку за ОСОБА_1. та ОСОБА_2. кожному.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 5 лютого 2008 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1., апеляційний суд виходив із того, що вимоги позивача суперечать нормам діючого законодавства і є безпідставними.

Проте цей висновок суперечить вимогам закону й матеріалам справи.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як убачається з матеріалів справи позивач і відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі з 2 квітня 1994 року до 25 жовтня 2005 року. У період шлюбу та сумісного проживання подружжя почало будівництво жилого будинку АДРЕСА_1. Спірний будинок є недобудованим, його не прийнято в експлуатацію, право власності в установленому законом порядку на нього не зареєстроване, готовність будинку становить 98%, він є придатним для проживання.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року (v0007700-91) "Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (зі змінами від 25 травня 1998 року) за позовом дружини, членів сім'ї забудовників, які спільно будували будинок, суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частині, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. Ці обставини у справі підтверджуються висновками будівельно-технічних експертиз від 30 березня 2006 року та 5 березня 2007 року.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний будинок було придбано сторонами в період їх нього шлюбу та є їхнім спільним майном, яке за законом підлягає поділу по 1/2 частині кожному, і про можливість поділу в натурі зазначеного спірного будинку.

Безпідставно скасовуючи законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального права.

Ураховуючи наведене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 5 лютого 2008 року скасувати, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 листопада 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.