Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_2на рішення Деснянського районного суду

м. Чернігова від 17 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 18 лютого 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1. звернувся в суд із позовом до

ОСОБА_2. про стягнення боргу. Свої вимоги мотивував тим, що 3 березня 2006 року за укладеним у письмовій формі договором займу передав відповідачці 35 350 грн., що було еквівалентом 7 тис. дол. США., строком до 14 лютого 2009 року з правом дострокової вимоги повернення боргу. ОСОБА_2. не виконала їхню усну домовленість про використання коштів, у тому числі в його - позивача - інтересах. Крім того, наприкінці 2006 року в нього виникла необхідність у цих коштах, проте відповідачка повернути гроші відмовилася.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 18 лютого 2008 року, позов ОСОБА_1. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь позивача 35 350 грн. боргу за договором позики та вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати постановлені у справі рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що ОСОБА_2. незаконно відмовилася повернути борг ОСОБА_1. на його вимогу.

З висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна з таких підстав.

За правилами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі...) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що відповідно до договору від 03 березня 2006 року ОСОБА_2. позичила в ОСОБА_1. 35 350 грн. та зобов'язалася повернути зазначену суму в повному обсязі до 14 лютого 2009 року. Пунктом 2 договору передбачено, що у випадку необхідності повернення боргу раніше вказаного терміну ОСОБА_1. повинен попередити ОСОБА_2. заздалегідь - у триденний строк.

У грудні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до ОСОБА_2. з вимогою про повернення боргу, проте кошти не були повернуті.

В апеляційній інстанції ОСОБА_2. надала розписку ОСОБА_1. від 19 березня 2007 року про те, що він отримав від ОСОБА_2. 1 тис. дол. США, що становить 5 050 грн., за договором від 14 лютого 2006 року на суму 35 350 грн. або

7 тис. дол. США (а.с. 44).

Відхиляючи цей доказ, апеляційний суд виходив із пояснень ОСОБА_1., що 1 тис. дол. США йому повернула не ОСОБА_2., а її чоловік (його брат), ОСОБА_3., і не в рахунок боргу, а за іншими зобов'язаннями. Крім того, розписку ОСОБА_2. пред'явила лише апеляційному суду й не надала доказів про поважність причин ненадання її в суді першої інстанції, а тому апеляційний суд не має права давати оцінку такому доказу.

Висновок апеляційного суду щодо неналежності нового доказу є передчасним, оскільки суперечить змісту розписки про часткове повернення боргу, а посилання на порушення відповідачкою порядку надання доказів, що позбавляє суд апеляційної інстанції дати йому оцінку, суперечить його попередньому висновку, ураховуючи, що апеляційний суд прийняв цей доказ, дослідив його та дав йому оцінку.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 18 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.