Про захист права власності та знесення самочинного будівництва - 27.08.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2до ОСОБА_3 про захист права власності, знесення самочинного будівництва, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2на ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 березня 2008 року,

У червні 2007 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_3. за адресою:АДРЕСА_1, побудувала господарську споруду, яка складається з гаража, літньої кухні та сауни. Зазначена споруда як одне ціле знаходиться на межі з ділянкою, яка належить ОСОБА_1. на праві приватної власності згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 946568 та серії ЯА № 946569, що підтверджується планом земельних ділянок за фактичним користуванням у смт Козин по вулиці Луговій, складеним МП "Кадастр". Посилаючись на те, що ця споруда збудована з порушенням будівельних, санітарних і протипожежних норм (не дотримані нормативи щодо відстані господарської будівлі до будинку позивачів, знаходження її вздовж 12-метрової межі земельних ділянок, під вікнами будинку позивачів без погодження з ними та відповідними службами), у зв'язку з чим відбувається задимлення будинку позивачів, затінення належної їм земельної ділянки, затікання на неї стічних вод із даху споруди, що загороджує їхньому майну, здоров'ю та порушує їхні права власників на належне користування земельною ділянкою й будинком, просили суд із метою відновлення їхніх прав зобов'язати відповідача знести самочинно збудовану господарську споруду.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 січня 2008 року позов задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 березня 2008 року рішення районного суду скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. та ОСОБА_2. просять скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1. є власником земельної ділянки площею 0, 1510 га та 0, 1400 га на АДРЕСА_1 (державні акти про право власності на земельну ділянку № 946568 серії ЯА та № 946569 серії ЯА від 1 жовтня 2005 року), а ОСОБА_2. - власником будинку, розташованого на зазначених земельних ділянках на підставі договору дарування від 4 листопада 2005 року ( а.с. 19, 20).

Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку № 028942 серії П-КВ ОСОБА_3. є власником земельної ділянки площею 0, 124 га на АДРЕСА_1

Сторони є суміжними землекористувачами.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28 січня 1999 року узаконено самовільно побудовані ОСОБА_3. на власній земельній ділянці будівлі: гараж площею 18 кв.м, літню кухню - 32 кв.м (а.с. 52).

На підставі повідомлення начальника інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Обухівської районної державної адміністрації від 12 січня 2008 року № 1 судом встановлено, що на земельній ділянці ОСОБА_3. відсутні зазначені будівлі, а розташована самочинно збудована господарська споруда як єдиний недобудований комплекс (без частини, у тому числі зовнішніх стін) розміром 6,34 м х 14,40 м загальною площею 93. 8 кв.м, який, зокрема, складається з гаража площею 33, 2 кв.м та недобудованих літньої кухні, сауни й приміщення невідомого призначення, що не відповідає рішенню виконавчого комітету від 28 січня 1999 року та збудована з істотним порушенням державних будівельних норм, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, протипожежних вимог, які не можуть бути усунені шляхом перебудови ( а.с. 146-147).

Задовольняючи позов ОСОБА_1. і ОСОБА_2. про зобов'язання ОСОБА_3. знести самочинно побудовану господарську споруду з метою поновлення порушених прав позивачів, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із доведеності порушення відповідачем права позивачів у реалізації права власності на належні їм земельну ділянку та жилий будинок. Ці порушення за висновком суду полягають у самочинному будівництві відповідачем господарської споруди на межі земельних ділянок сторін із порушеннями будівельних, санітарних і протипожежних норм, що перешкоджає позивачам безпечно та належним чином користуватися своїм майном, а тому їхні права підлягають захисту шляхом знесення зазначеної будівлі.

Висновки суду першої інстанції узгоджуються з матеріалами справи й вимогами закону ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 386, 391 ЦК України, відповідно до яких власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном. Зазначені норми гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачити можливість такого порушення його права в майбутньому.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Оцінюючи доводи позивачів про зведення відповідачкою спірної господарської будівлі на межі їхніх земельних ділянок (12 метрів уздовж межі), на відстані 7,5 м від їхнього жилого будинку (з порушенням будівельних, санітарних і протипожежних норм), суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення їхніх прав на безпечне й належне використання земельної ділянки й будинку та про відновлення цих прав у обраний ними спосіб.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до положень норм ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Виходячи зі змісту порушеного права, відсутності обґрунтованих належними доказами доводів відповідача про можливість усунення порушення прав позивачів іншим адекватним способом і враховуючи положення ст. ст. 10, 11 ЦПК України, суд першої інстанції правомірно застосував обраний ним спосіб - знесення будівлі, зведенням якої порушені їхні права.

При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів відповідачки, що спір сторін уже вирішено рішенням Обухівського районного суду від 21 березня 2006 року, оскільки вказаним рішенням, яке виконано вирішено спір із приводу звільнення ОСОБА_3. земельної ділянки площею 3 кв.м, належної ОСОБА_1., шляхом знесення частини спірної господарської будівлі, що знаходилась на цій земельній ділянці. В той же час предметом зазначеного спору є усунення порушень прав власника, не пов'язаних із позбавленням їх володіння належною їм земельною ділянкою та жилим будинком, в якому позивачами обрано спосіб захисту - знесення іншої частини господарської будівлі, побудованої на земельній ділянці відповідачки, зведенням і використанням якої порушуються права позивачів - власників суміжної ділянки й будинку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що предметом спору є самовільно побудовані господарські споруди, оскільки в цивільно-процесуальному розумінні предметом позову є матеріально-правова вимога позивачів до відповідача - усунення порушення права власності шляхом знесення господарської споруди, а не сам матеріальний об'єкт - господарська споруда.

Ураховуючи, що матеріально-правовою вимогою позивачів є усунення з боку відповідачки порушень прав позивачів як власників суміжної земельної ділянки й будинку шляхом знесення спірної господарської споруди, безпідставними є висновки апеляційного суду про необхідність встановлення факту повернення ОСОБА_1. та Козинській селищній раді земельних ділянок відповідно до рішення суду від 21 березня 2006 року та залучення до участі у справі інших осіб, зокрема Козинської селищної ради, виконавчого комітету Козинської селищної ради, права і інтереси яких порушені самовільним будівництвом), оскільки відповідно до ст. ст. 12, 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа здійснює свої цивільні права на власний розсуд та має право самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Безпідставним є і висновок апеляційного суду про нез'ясованість питання щодо межі земельних ділянок сторін, тому що межа встановлена виданими сторонам Державними актами з відведенням на місцевості.

Факт знаходження спірної будівлі (після виконання рішення суду від 21 березня 2006 року про звільнення ОСОБА_3. земельної ділянки позивачки площею 3 кв.м шляхом знесення частини спірної споруди) на земельній ділянці відповідачки, судом першої інстанції встановлений і стверджується матеріалами справи.

Правомірність участі ОСОБА_2. (якій належить будинок, розташований на земельній ділянці) як позивача у справі апеляційним судом не спростована.

Враховуючи, що підставою позову ОСОБА_1. і ОСОБА_2. зазначено факти порушення їх прав як власників земельної ділянки і будинку в результаті зведення відповідачкою будівлі з порушенням встановлених норм і правил, та що правові висновки суду першої інстанції про захист прав позивачів у обраний ними спосіб відповідає вимогам закону - ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Таким чином виходячи з того, що судом першої інстанції згідно з вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України ухвалене законне й обґрунтоване рішення і у апеляційного суду не було передбачених законом підстав для його скасування, відповідно до ст. 339 ЦПК України ухвалене апеляційним судом судове рішення підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.