Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Яреми А.Г.

Суддів: Жайворонок Т.Є., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Перепічая В.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Квант-ТТТ" до ОСОБА_1 про визнання меж землекористування,

У жовтні 2006 року ТОВ "Квант-ТТТ" звернулося у суд із позовом до

ОСОБА_1 про визнання меж землекористування.

Позивач зазначав, що підприємством за договором купівлі-продажу від 6 квітня 2004 року придбано у власність нежитлове приміщення квартиру АДРЕСА_1. Зазначене нежитлове приміщення преобладанане під офіс, що засвідчено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 9 червня 2005 року та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 червня 2005 року №7486163.

Для впорядкування питань використання земельної ділянки під приміщенням офісу ТОВ "Квант-ТТТ" замовило у ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розробку технічної документації із землеустрою та оплатило виконану роботу.

Але оскільки при узгодженні та затверджені документації, власник суміжної квартири №2 ОСОБА_1 категорично відмовилась від узгодження меж землекористування, ТОВ "Квант-ТТТ" просило визнати межі землекористування за кадастровим планом, розробленим ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 2 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року, позов ТОВ "Квант-ТТТ" задоволено.

Визнано межі землекористування належного ТОВ "Квант-ТТ" нежитлового приміщення, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 та сусідньої квартири №2, що належить ОСОБА_1, за кадастровим планом, розробленим ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду від 2 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦКП України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦКП України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що спірна земельна ділянка належить до будинку АДРЕСА_1 та на даний час спірна земельна ділянка знаходиться у власності територіальної громади м. Ужгорода і у власність громадян, яким належать квартири за зазначеною адресою, не передавалась, державний акт на володіння цією ділянкою не оформлявся, а тому права інших осіб не порушуються.

Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвічує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвічує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року №7 (va007700-04) , згідно зі ст. 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади с питань земельних ресурсів.

Проте в ході розгляду справи суд не перевірив який статус має спірна земельна ділянка, не з'ясував чи надавались сторонам і в якому розмірі в користування чи у власність земельні ділянки та чи встановлювались межі землекористування в натурі.

Суд також не визначився щодо предмету даного спору, не з'ясував які вимоги заявляє позивач - про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою чи про встановлення меж і своїм рішенням фактично встановив межі землекористування, не врахувавши, що згідно зі ст.158 ЗК України спір про встановлення меж не підвідомчий суду.

Крім того, прийшовши до висновку, що земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади, суд не залучив до участі у справі відповідний орган місцевого самоврядування.

Апеляційний суд також на зазначене уваги не звернув, в порушення вимог ст.ст. 303, 304 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За такого порушення норм матеріального і процесуального права судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 2 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.