Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовами ОСОБА_1та ОСОБА_2до ОСОБА_3про визнання договорів дарування недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_3на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 5 лютого 2007 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2007 року,

У серпні 2004 року ОСОБА_1. звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3. про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку АДРЕСА_1, що був укладений між її матір'ю, ОСОБА_4., та відповідачкою 19 травня 2004 року.

Зазначала, що її мати на час укладення договору тяжко хворіла, аІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Оскільки відповідачка подарунок фактично не прийняла, а ОСОБА_4. уклала договір дарування внаслідок обману й зловживання довірою з боку відповідачки, а також внаслідок свого безпорадного стану, позивачка просила суд про задоволення позову.

В жовтні 2004 року ОСОБА_2 . пред'явив суді позов до ОСОБА_3. про визнання недійсним договору дарування частини цього ж будинку, що був укладений між ним та відповідачкою 15 травня 2004 року.

Зазначав, що його колишня дружина, ОСОБА_4., тяжко хворіла та зловживала спиртними напоями. Для того, щоб забезпечити догляд за хворою, він домовився з ОСОБА_3., що продасть їй у розстрочку належну йому частину будинку, якщо вона стане доглядати за ОСОБА_4.

Однак ОСОБА_3. умовила його укласти договір дарування частини будинку, замість договору купівлі-продажу.

Оскільки відповідачка подарунок фактично не прийняла, а він уклав договір дарування внаслідок обману й зловживання довірою з боку відповідачки, позивач просив суд про задоволення заявлених вимог.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 5 лютого 2007 року позови задоволено: визнано договір дарування частини житлового будинку, розташованого вАДРЕСА_1, укладений 19 травня 2004 року між померлою ОСОБА_4 . і ОСОБА_3., та договір дарування частини цього ж житлового будинку, укладений 15 травня 2004 року між ОСОБА_2 . і ОСОБА_3., недійсними.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2007 року рішення місцевого суду змінено: у позові ОСОБА_2. відмовлено, а в решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3. просить скасувати судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_1. та ухвалити нове рішення, яким вирішити цей спір по суті, посилаючись на неправильне застосування судами при вирішенні цього позову норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1., місцевий суд, з висновками якого в цій частині погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що мати позивачки на час укладення договору дарування не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи суди виходили з того, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи, яку було проведено на підставі ухвали місцевого суду від 8 грудня 2005 року, ОСОБА_4. на час підписання договору дарування 19 травня 2004 року страждала психічними й поведінковими розладами, викликаними вживанням алкоголю, у формі патологічної алкогольній залежності у виді постійного п'янства на фоні тяжкого соматичного стану, що суттєвим чином впливало на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керуватись ними.

При цьому судами не враховано, що ОСОБА_1. позов було пред'явлено з інших правових підстав, а саме: з тих підстав, що ОСОБА_4. уклала договір дарування внаслідок обману й зловживання довірою з боку відповідачки, а також внаслідок свого безпорадного стану.

Таким чином, місцевий суд, не уточнивши підстави заявленого позову, вийшов за межі заявлених ОСОБА_1. позовних вимог.

Крім того, відповідно до ст. 66 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) роз'яснено, що висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

При розгляді справи судами не враховано, що експертами не було надано повної та категоричної відповіді на поставлене судом питання, та в порушення ч. 4 ст. 60 ЦПК України вирішено питання про укладення договору особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та яка не могла ними керувати, ґрунтуючись на припущенні, викладеному у висновку експертизи.

За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_1. не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_2 . не оскаржується.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 5 лютого 2007 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2007 року в частині вирішення позову ОСОБА_1скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.