Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, за касаційними скаргами ОСОБА_1, прокуратури Полтавської області, головного управління Державного казначейства України у Полтавській області, Державного казначейства України на рішення Карлівського районного суду від 18 червня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 16 серпня 2007 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною заявою, посилаючись на те, що 13 травня 2001 року його затримали працівники Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області за підозрою у вчиненні вбивства громадянки ОСОБА_2 та підпалі її будинку. У подальшому 18 травня 2001 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 25 травня 2001 року - пред'явлено обвинувачення у скоєнні умисного вбивства. Під час слідства з боку працівників правоохоронних органів до нього неодноразово застосовувалося фізичне та психологічне насильство, унаслідок чого він вимушений був зізнатися у скоєнні злочинів, яких насправді не вчиняв. 4 жовтня 2001 року за вироком Карлівського районного суду від 4 жовтня 2001 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 лютого 2002 року, заявника було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України та ч. 2 ст. 194 КК України на 11 років позбавлення волі (вбивство та підпал будинку потерпілої). Проте ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2006 року вказані судові рішення відносно ОСОБА_1 скасовано, справу щодо нього закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складів злочинів та звільнено з місць позбавлення волі.

Посилаючись на те, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому було заподіяно значну матеріальну та моральну шкоду, заявник просив стягнути на його користь 23 000 гривень матеріальної шкоди та 7 000 000 гривень моральної шкоди.

Рішенням Карлівського районного суду від 18 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 16 серпня 2007 року, заяву задоволено частково. Зобов'язано Державне казначейство України відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок державного бюджету 300 000 гривень спричиненої йому моральної шкоди.

ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить змінити оскаржувані судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і стягнути на його користь 2 000 000 гривень моральної шкоди.

Прокуратура Полтавської області звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, скаржник указує, що висновки суду про обставини заподіяння та розмір відшкодування моральної шкоди не грунтуються на доказах.

Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування їх за рахунок коштів державного бюджету відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема: ст.ст. 213, 214 ЦПК України, п. 4 ст. 1176 ЦК України, ст. 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Державне казначейство України звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення, яким зменшити розмір задоволених позовних вимог, посилаючись на необгрунтоване завищення розміру моральної шкоди та ненадання суду доказів про застосування до заявника недозволених методів розкриття злочинів, що призвело до визнання ним своєї вини.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи частково вимоги, місцевий суд, з висновком якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, розмір відшкодування якої з урахуванням характеру, обсягу заподіяних страждань, їх тривалості, а також засад розумності, виваженості та справедливості повинен становити 300 000 гривень.

Зокрема, судами правильно встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством, судом та знаходився в місцях позбавлення волі 4 роки 11 місяців (59 місяців) і був звільнений з місць позбавлення волі на підставі ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2006 року, якою постановлені в кримінальній справі судові рішення відносно ОСОБА_1 скасовано, а справу щодо нього закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складів злочинів.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, суди обгрунтовано виходили з того, що під час досудового слідства до ОСОБА_1 застосовувалося фізичне та психологічне насильство, яке спричинило самообмову останнього у скоєнні злочину, сам факт визнання ОСОБА_1 унаслідок застосування до нього недозволених методів впливу своєї вини у вчиненні злочину під час судового розгляду справи, що в подальшому потягло за собою постановлення неправосудного вироку, а також врахували те, що за час перебування заявника під слідством, судом і в місцях позбавлення волі він був позбавлений можливості спілкуватися з рідними, сім'єю та дітьми; його сім'я розпалася; дружина стала зловживати спиртними напоями та була позбавлена батьківських прав; діти були відправлені до інтернату; мати вимушено змінила місце проживання у зв'язку із засудженням сина, якого односельці вважали вбивцею, та негативно характеризували його рідних.

На підтвердження заподіяння заявнику моральної шкоди суди також посилалися на постанову Полтавського районного суду від 15 травня 2007 року про закриття кримінальної справи відносно старшого оперуповноваженого відділу карного розшуку Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_3 на підставі п. 8 ст. 6 КПК України (у зв'язку зі смертю останнього), тобто за нереабілітуючими обставинами. Останньому було пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року за фактом перевищення своїх службових повноважень щодо затриманих осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_4, які перебували в ізоляторі тимчасового тримання Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області та які в подальшому під впливом застосування ОСОБА_3 до них незаконних методів дізнання зізналися у вчиненні злочинів, яких вони не вчиняли, і були незаконно засуджені до позбавлення волі.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги.

Доводи касаційних скарг прокуратури та органів Державного казначейства України про відсутність підстав для задоволення заяви спростовуються вказаними вище ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2006 року, постановою Полтавського районного суду від 15 травня 2007 року, показаннями свідків, зокрема матері заявника - ОСОБА_5, іншими встановленими та дослідженими в судовому засіданні обставинами справи і доказами.

Інші доводи касаційних скарг про порушення судами норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах, зводяться до іншої оцінки встановлених судом правовідносин, а оскаржувані судові рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому передбачених ст. 338 ЦПК України підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_1, прокуратури Полтавської області, головного управління Державного казначейства України у Полтавській області, Державного казначейства України відхилити.

Рішення Карлівського районного суду від 18 червня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 16 серпня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.