Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, за касаційною скаргою прокуратури Одеської області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 червня 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у апеляційного суду Одеської області від 1 грудня 2006 року,

У червні 2005 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати договір купівлі-продажу 17/20 частин бару-кафе "Робінзон", що розташований у м. Одесі на пляжі "Лузанівка", укладений 5 березня 2005 року між сторонами, дійсним, визнати за ним право власності на спірний об'єкт і зобов'язати КП "ОМБТІ та РОН" провести реєстрацію вказаної будівлі, посилаючись на те, що між ним та відповідачкою було укладено угоду, яку з його боку було виконано, а ОСОБА_2 відмовилась оформити договір купівлі-продажу в установленому законом порядку.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 червня 2005 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати апеляційного суду Одеської області від 1 грудня 2006 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі прокуратура Одеської області просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення судами норм матеріального й процесуального права, посилаючись на те, що судом порушені вимоги щодо правил підсудності справи, а також суди неповно та необ'єктивно дослідили всі обставини справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що на підставі дозвільних документів відповідачкою було побудовано нежитлові приміщення, які становлять 17/200 частин від загальної площі бару "Робінзон". Між сторонами 5 березня 2005 року була досягнута угода про передачу у власність цих приміщень до 1 травня 2005 року ОСОБА_1 і укладення договору купівлі-продажу цього об'єкта.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, виходив із того, що відповідно до листа управління архітектури та містобудування від 6 липня 2006 року передбачено надання земельної ділянки під забудований об'єкт і право власності на нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (виключна підсудність).

Оскільки спірне приміщення знаходиться, а також сторони проживають на території Суворовського району м. Одеси, то судом при вирішенні спору були порушені вимоги щодо правил виключної підсудності, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 338 ЦПК України є безумовною підставою для скасування постановлених судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При розгляді справи суд у порушення вимог ст. 125 ЗК України не звернув уваги на те, що у позивача відсутні документи, які посвідчують його право власності чи постійного користування земельною ділянкою, і ця обставина робить неможливим узаконення самовільного будівництва та визнання права власності на нього.

Крім того, згідно з правилами п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Згідно з положеннями Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) вирішення питання про надання земельної ділянки в користування чи власність віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування, у цьому випадку - Одеської міської ради, яка не була залучена до участі у справі, як і орендодавець - комунальне підприємство "Гідропарк "Лузанівка", на балансі якого знаходиться спірне кафе.

Наведені порушення призвели до неправильного вирішення справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених п.п. 4, 6 ч. 1 і ч. 2 ст. 338 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 33, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу прокуратури Одеської області задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 червня 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у апеляційного суду Одеської області від 1 грудня 2006 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.