Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Косенка В.Й.,

Данчука В.Г., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ жилого будинку та земельної ділянки біля нього, визнання права власності на дану земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частини жилого будинку, третя особа: архітектурно-виробниче бюро Овруцької районної державної адміністрації,

У листопаді 2000 року ОСОБА_1 звернулась із зазначеним позовом, посилаючись на те, що із відповідачем ОСОБА_2 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого, на час подання позову, мала двох неповнолітніх дітей. 2 серпня 1996 року шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано. Після розірвання шлюбу вони разом залишились проживати у будинку, який був придбаний спільно. 20 січня 2000 року був укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 частину жилого будинку, який знаходиться в с. Словечно, Овруцького району Житомирської області. Так як будинок був неподілений в натурі, відповідач почав самостійно ставити стінку в середині даного будинку. Через дану стіну позивачка немає можливості нормально користуватися своєю частиною будинку. Крім того, оскільки позивачка є власницею частини будинку то вона має право і на визнання за нею право власності на частину земельної ділянки. Просила виділити в натурі житловий будинок, визнати за нею право власності на частину земельної ділянки, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь 392 грн. витрат пов'язаних з розглядом справи, зобов'язати ОСОБА_2 закласти цеглою та деревиною два дверні отвори.

У вересні 2004 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частини будинку. Зазначав, що між ним і відповідачкою 20 січня 2000 року був укладений договір дарування жилого будинку по АДРЕСА_1. Просив визнати зазначений договір недійсним, оскільки при його укладенні нотаріусу не були надані документи, які б підтверджували його право власності на даний жилий будинок.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 4 вересня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено. Відповідно до варіанту № 2 технічної експертизи поділено будинок АДРЕСА_1. У зв'язку з нерівністю часток сторін при такому поділу стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 432 грн. Зобов'язано ОСОБА_2 дверний отвір з кімнати 1-6 в кімнату 1-2 розмірами 21,1 кв.м. закласти цеглою, а з кімнати 1-7 в кімнату 1-2 розмірами 21,1 кв.м. - матеріалами з дерева, виходячи з ринкової вартості матеріалів і робіт на час вступу рішення у законну силу. Зобов'язано ОСОБА_1 в кімнаті 1-3 влаштувати перегородки з цегли, виходячи з вартості робіт і матеріалів на час вступу рішення у законну силу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 392 грн. витрат за проведення технічної експертизи. Поділено земельну ділянку площею 0,1394 га біля будинку АДРЕСА_1 в рівних частках по 0,0697 га, відповідно до варіанту № 3 експертизи. Прохід на вул. Комсомольську кожну сторону зобов'язано здійснювати зі свого подвір'я.

14 вересня 2006 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 4 вересня 2006 року.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 20 листопада 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 4 вересня 2006 року визнано неподаною та повернуто скаржнику.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і постановити ухвалу, якою прийняти апеляційну скаргу для розгляду в апеляційному суді, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Визнаючи неподаною та повертаючи ОСОБА_2 апеляційну скаргу на рішення Овруцького районного суду від 4 вересня 2006 року, апеляційний суд виходив з того, що заявник не сплатив витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. та не привів у відповідність до ст. 307 ЦПК України резолютивну частину апеляційної скарги.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ч.2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 ЦПК України, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 121 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає всі висунуті вимоги, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається поданою в день первісного подання.

Встановлено, що 7 листопада 2006 року ОСОБА_2 сплатив витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а 14 листопада 2006 року подав апеляційну скаргу з усуненими недоліками (а.с. 296).

За таких обставин, вважати ухвалу апеляційного суду обґрунтованою немає підстав.

Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню зі направленням справи до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Керуючись статтями 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 20 листопада 2006 року скасувати, а справу направити до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає.