Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Косенка В.Й., Данчука В.Г., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства "Могучий" Мелітопольського району Запорізької області до ОСОБА_1, треті особи: Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, ОСОБА_2 про спонукання укласти договір обміну земельних ділянок, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 6 березня 2008 року,

У вересні 2007 року ПП "Могучий" звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1, треті особи: Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, ОСОБА_2. про спонукання укласти договір обміну земельних ділянок.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 грудня 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 6 березня 2008 року, позов задоволено. Постановлено спонукувати ОСОБА_1 укласти договір обміну земельної ділянки НОМЕР_1, площею 6,31 га, на полі № 9 мех. загону № 2 на земельну ділянку НОМЕР_2, площею 6,28 га, на полі № 12 мех. загону № 2, яка належить ОСОБА_2, розташованих на території Промінівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, для подальшого ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, з чим погодився і апеляційний суд, суд першої інстанції виходив з того, що неукладення договору міни земельної ділянки позивачем із третьою особою ОСОБА_2. приведе до порушення науково-обґрунтованої системи землеробства та інших негативних наслідків.

Проте, з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки дійшли їх в порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням вимог цього закону.

За ч. I ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Статтею 716 ЦК України передбачено що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За правилами ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) № 899- IV (899-15) " від 5.06.2003 року у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться в середині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

Сільські, селищні, місцеві ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками.

Отже обов'язковий обмін земельної ділянки на земельну ділянку законом не передбачено матеріалами справи встановлено, що відповідач згоди на укладення договорів міни земельної ділянки не давав.

Проте суди, в порушення вимог названих законів на дані обставини не звернули увагу та помилково дійшли до висновку про спонукання до примусового укладення договору міни земельних ділянок.

За таких обставин, коли суди неправильно застосували норми матеріального права судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 6 березня 2008 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог приватного підприємства "Могучий" Мелітопольського району Запорізької області до ОСОБА_1, треті особи: Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, ОСОБА_2 про спонукання укласти договору міни земельних ділянок відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.