Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, приватний нотаріус ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_6, комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними, визнання недійсними витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7 в інтересах якого діє ОСОБА_1, про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від

31 січня 2008 року,

У жовтні 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те що квартира АДРЕСА_1 належить їм на праві спільної сумісної власності. У квартирі були зареєстровані вони та неповнолітній ОСОБА_7, 1998 року народження. Спірна квартира є частиною колишньої комунальної квартири, де коридор знаходиться у спільному користуванні з сусідкою ОСОБА_8, з якою впродовж багатьох років у них склалися неприязні стосунки. У зв'язку з цим позивачами було прийнято рішення про продаж указаної квартири та придбання іншого житла для чого їм необхідно було взяти кредит у банку, оскільки коштів від продажу їх квартири було недостатньо для придбання двокімнатної ізольованої квартири. Під впливом обману з боку ОСОБА_3, який нібито мав намір їм допомогти взяти кредит у банку, ОСОБА_1 від свого імені та від імені ОСОБА_2 14 липня 2005 року підписала договір купівлі-продажу жилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, за яким позивачки продали, а ОСОБА_3купив квартиру АДРЕСА_1. Підписуючи договір ОСОБА_1 не мала наміру на відчуження квартири ОСОБА_3 Сторони не обговорили його істотні умови та вартість квартири. Кошти у розмірі 7 000 грн., указані в п. 4 договору як вартість квартири, ОСОБА_3не передавав, а позивачі не отримували. Після підписання договору, продовжуючи вводити їх в оману, ОСОБА_3запропонував позивачам знятися з реєстрації в спірній квартирі та знати з реєстрації неповнолітнього ОСОБА_7, мотивуючи це тим, що отримати кредит буде простіше, якщо в квартирі ніхто не буде зареєстрований. Після їх зняття з реєстрації ОСОБА_3повідомив, що КБ "ПриватБанк" відмовив йому у видачі кредиту та почав поводитися з ними зухвало. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зрозуміли, що їх введено в оману та запропонували відповідачеві переоформити квартиру на них. ОСОБА_3їм відмовив, а згодом продав квартиру ОСОБА_4

Посилаючись на те, що їх було введено в оману, так як волевиявлення на відчуження квартири не було, відчуженням квартири порушено права неповнолітнього ОСОБА_7, позивачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 14.07.2005 року, укладений між ОСОБА_1 від свого імені та від імені ОСОБА_2 й ОСОБА_3, визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 26 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_3 й ОСОБА_4, визнати недійсними витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 липня 2005 року та від 15 листопада 2005 року, визнати за ними право власності на спірну квартиру.

У листопаді 2005 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7 в інтересах якого діє ОСОБА_1, у якому просив усунути перешкоди в користуванні власністю та виселити відповідачів зі спірної квартири, посилаючись на те, що згідно договору купівлі-продажу жилого приміщення від 26 жовтня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6, він прийняв у власність від продавця ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 та згідно норм ЦК України (435-15) з моменту підписання договору він набув права власності на вказане майно і ніхто не вправі перешкоджати у реалізації його права власності на придбану квартиру.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 31 січня 2008 року, в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Ухвалено зобов'язати ОСОБА_1, ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні квартирою та виселити їх з неповнолітнім ОСОБА_7

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 31 січня

2008 року, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, та ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

При вирішенні даного спору судом з достатньою повнотою та всебічністю досліджено надані сторонами докази, вірно встановлено фактичні обставини справи і визначено відповідно до них правовідносини та правильно застосовано норми матеріального й процесуального права.

Зокрема, судом вірно встановлено, що 14 липня 2005 року ОСОБА_1, що діяла від свого імені та від імені ОСОБА_9 продала належну їм квартиру АДРЕСА_1, про що було укладено відповідний договір купівлі-продажу з дотриманням вимог ст. 203, 626- 628, 632, 638, 640, 655- 657, 659 ЦК України.

Доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_9 про те, що вказаний договір було укладено під впливом обману, без їх вільного волевиявлення на відчуження квартири, без розуміння значення своїх дій та правових наслідків укладення договору купівлі-продажу, не знайшли свого підтвердження, хоча з достатньою повнотою перевірялися судом.

За змістом ст. 215 ЦПК України та згідно роз'яснень п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 (v0003700-78) зі змінами "Про судову практику у справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбачених законом. Тому, у справі про визнання угоди недійсною позивачем має бути доведена, а судом встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Оскільки позивачами не доведено, а в судовому засіданні не встановлено переконливих доказів для визнання оспорюваних правочинів недійсними, суд правильно відмовив у задоволенні позову про визнання договорів купівлі-продажу спірної квартири недійсними та задовольнив зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні нею.

Ураховуючи, що з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити скаргу.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 31 січня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.