Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Житомирської міської ради, виконавчого комітету Житомирської міської ради, малого спільного підприємства (далі - МСП) "Газпроектбуд", КВЖРЕП №8 про захист права власності, за касаційною скаргою малого спільного підприємства "Газпроектбуд" на рішення Богунського районного суду Житомирської області від 19 січня 2005 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 травня 2005 року,

У березні 2004 року позивачі пред'явили в суді позов до Житомирської міської ради, виконавчого комітету Житомирської міської ради, МСП "Газпроектбуд", КВЖРЕП №8 про захист права власності.

Обгрунтовуючи свої вимоги, посилалися на те, що протягом 1996-2002 років ними були приватизовані квартири в багатоквартирному будинку АДРЕСА_1, в якому є підвальне приміщення площею 834 кв.м.

У 1999 році МСП "Газпроектбуд" переобладнав частину зазначеного підвального приміщення під бар.

Відповідно до договору оренди від 28 березня 2001 року ВЖРЕП №7 передало це приміщення бару площею 71 кв.м в оренду МСП "Газпроектбуд" строком на п'ять років.

Рішенням Житомирської міської ради від 25 червня 2001 року № 222 доповнено рішення міської ради від 28 березня 2001 року № 201 і зазначений бар було внесено в додатковий список об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації в 2001-2002 роках.

18 липня 2001 року територіальній громаді м. Житомира в особі міської ради було видано свідоцтво про право власності на кафе-бар по АДРЕСА_1.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 7 серпня 2001 року відділ по управлінню та приватизації комунального майна Житомирської міської ради продало кафе-бар загальною площею 67,9 кв.м МСП "Газпроектбуд".

Посилаючись на те, що зазначені угоди не відповідають чинному законодавству та порушують їх законні права як співвласників будинку, були укладені без відома співвласників будинку, позивачі просили визнати недійсними договір оренди від 28 березня 2001 року, частково недійсними рішення Житомирської міської Ради від 28 березня 2001 року №201 та від 25 червня 2001 року №222 в частині включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, кафе "Юлія" по АДРЕСА_1, визнати недійсними договір купівлі-продажу від 7 серпня 2001 року, свідоцтво про право власності на кафе-бар від 18 липня 2001 року та його реєстрацію в Житомирському комунальному підприємстві технічної інвентаризації.

Рішенням Богунського районного суду Житомирської області від 19 січня 2005 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24 травня 2005 року рішення районного суду скасовано і постановлено нове, яким визнано недійсним договір оренди підвального приміщення будинку АДРЕСА_1 від 28 березня 2001 року, укладений між КВЖРЕП №7 та МСП "Газпроектбуд"; визнано частково недійсним рішення Житомирської міської ради №201 від 28 березня 2001 року та №222 від 25 червня 2001 року в частині включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, кафе "Юлія" по АДРЕСА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу кафе-бару площею 67,9 кв.м. в будинку АДРЕСА_1, укладений між відділом по управлінню та приватизації комунального майна Житомирської міської ради та СМП "Газпроектбуд"; визнано недійсним свідоцтво про право власності на кафе-бар по АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Житомирської міської ради 18 липня 2001 року територіальній громаді м. Житомира в особі міської ради; сторони повернуті в попередній стан; стягнуто з виконавчого комітету Житомирської міської ради на користь ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 по 42 грн. 50 коп. кожному витрат по оплаті державного мита.

У касаційній скарзі МСП "Газпроектбуд" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення районного суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи вимоги позивачів та визнаючи угоди з підстав ст. 48 ЦК УРСР недійсними, апеляційний суд виходив з того, що позивачі є співвласниками допоміжних приміщень в жилому будинку АДРЕСА_1 і відповідно до ст. 113 цього кодексу володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників. Однак вони згоди на укладення оспорюваних договорів не давали.

Проте таких висновків суд дійшов без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних в справі доказів.

На порушення вимог ст. ст. 202, 314 ЦПК України (1963 року) рішення суду взагалі не містить будь-яких доказів щодо набуття позивачами права власності на спірне нежиле приміщення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон) приватизація - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно із ч. 2 ст. 10 цього Закону власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного

обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Цим положенням Закону дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року (v004p710-04) №-4-рп/2004.

Проте суд належним чином не з'ясував коли і в який спосіб позивачі набули право власності на квартири, чи перебувало спірне нежиле приміщення в користуванні квартиронаймачів будинку, в якому воно розташоване, в користуванні позивачів та чи є воно допоміжним.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначав, що спірне приміщення розміром 67,9 кв.м перебувало у комунальній власності міста.

Згідно акту державної технічної комісії при готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, затвердженого рішенням міськвиконкому № 688 від 25 грудня 1997 року, вказане приміщення набуло статусу магазина з кафетерієм, а згідно акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництва об'єкта до експлуатації, затвердженого рішенням міськвиконкому № 197 від 22 квітня 1999 року, набуло статусу бара.

Проте належним чином ці доводи перевірені не були, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Крім того, на порушення вимог ст. - 202-1 ЦПК України (1963 року) суд не з'ясував чи дотримано позивачами строки звернення до суду за захистом порушеного права.

Вищезазначені порушення вимог закону були допущені й судом першої інстанції при постановленні рішення.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу малого спільного підприємства "Газпроектбуд", задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду Житомирської області від 19 січня 2005 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 травня 2005 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.