Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на жилий будинок,

У серпні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4. про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на жилий будинок.

Зазначав, що 16 листопада 2001 року він уклав з ОСОБА_5. - батьком відповідачів, договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1.

Зазначений договір нотаріально оформлений не був.

У ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5. помер.

Посилаючись на те, що ним були виконані всі зобов'язання за договором, що відповідачі чинять перешкоди щодо оформлення його права власності на спірний будинок, просив визнати дійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на зазначений будинок.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 30 січня 2008 року рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені: визнано дійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1. та ОСОБА_5. 16 листопада 2001 року, визнано за ОСОБА_1. право власності на жилий будинок АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1., суд апеляційної інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами при укладенні договору купівлі-продажу жилого будинку продовжують існувати до цього часу, а тому при вирішенні спору необхідно застосовувати норми ЦК України (435-15) , а також вважав, що між ОСОБА_1. та ОСОБА_5. 16 листопада 2001 року була досягнута згода щодо всіх істотних умов купівлі-продажу жилого будинку і факт укладення зазначеного договору та виконання його сторонами підтверджується письмовими доказами.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом встановлено, що 16 листопада 2001 року ОСОБА_5. була складена розписка про те, що він довіряє ОСОБА_1. та його сім'ї проживати в його будинку до оформлення документів. Під час оформлення документів ОСОБА_1. сплачує за будинок 1 500 грн. До оформлення документів ОСОБА_1. виплачує заборгованість за газ та світло. За оформлення документів сторони сплачують порівну.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5. помер.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) зазначений Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , то суд першої інстанції вірно застосував при вирішенні спору норми ЦК УРСР (1540-06) .

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди .

Згідно зі ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови від 28 квітня 1978 року N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

Встановивши, що відповідно до розписки від 16 листопада 2001 року ОСОБА_5. мав намір укласти у майбутньому договір купівлі-продажу будинку з ОСОБА_1., що він лише надав дозвіл позивачу разом із своєю сім'єю проживати у спірному будинку, що зазначена розписка не може бути визнана договором купівлі-продажу, оскільки в ній не було досягнуто згоди щодо істотних умов даного договору - а саме предмету договору та ціни, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи і скасовано апеляційним судом помилково.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 30 січня 2008 року скасувати, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.