Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за касаційною скаргою ОСОБА_1. на ухвали Залізничного районного суду м. Сімферополя від 8 вересня 2006 року та Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 березня 2007 року

1 вересня 2006 р. ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 22 листопада 2000 р. на його користь з Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим було стягнуто заборгованість по заробітній платі за період з 1998 р. по 2000 р. і рішення було виконано лише 22 червня 2006 р., у зв'язку з чим він втратив частину заробітку. Просив стягнути на його користь компенсацію втрати частини доходів на підставі Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) .

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 8 вересня 2006 р., залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 березня 2007 р., ОСОБА_1. відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі п.2 ч.2 ст. 122 ЦПК України через те, що є рішення суду від 22 листопада 2000 р., що набрало законної сили, між тими ж сторонами та з тих же підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвали судів та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи, а також з копії позовної заяви, долученої до касаційної скарги, вбачається, що рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 22 листопада 2000 року у справі № 2-3664/2000 було стягнуто з Залізничної районної ради м. Сімферополя на користь ОСОБА_1. 1371 грн. 33 коп. заборгованості по заробітній платі за період з 1998 року по 2000 рік. Вказану суму ОСОБА_1. отримав 22 червня 2006 року.

Звертаючись до суду у серпні 2006 року із позовною заявою про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , ОСОБА_1. просив стягнути на його користь таку компенсацію за період з вересня 2000 року по серпень 2006 року.

Відмовляючи у прийнятті позовної заяви, суд першої інстанції вказав, що попереднім рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 22 листопада 2000 року на користь ОСОБА_1. вже було стягнуто компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати, тобто є таке, що набрало законної сили рішення по справі про стягнення компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної між тими ж самими сторонами про той же самий предмет із тих же підстав. При цьому суд першої інстанції послався на п.2.ч.2.ст. 122 ЦПК України.

Погодився з цим і апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін.

Проте ухвали суду першої та другої інстанції є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною 2 ст. 122 ЦПК України "Відкриття провадження у справі", суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства;

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення

третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;

5) після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Отже, відмовляючи у прийнятті позовної заяви, суди послались на п.2 ч.2 ст. 122 ЦПК України з тих підстав, що є таке, що набрало законної сили рішення по справі про стягнення компенсації у зв"язку з несвоєчасною виплатою заробітної між тими ж самими сторонами про той же самий предмет, не звернувши увагу на те, що підставами для позову ОСОБА_1. було стягнення компенсації за інший період часу, з 2000 року по час фактичного розрахунку у 2006 році.

Крім того, апеляційний суд в ухвалі про відхилення апеляційної скарги на ухвалу судді про відмову у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1. вказав, що, як вбачається з рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 22 листопада 2000 року, ОСОБА_1. отримав компенсацію втрати частини заробітної плати на підставі Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) в результаті виконання рішення суду, а за нормами діючого законодавства не передбачена сплата середнього заробітку за затримку розрахунку за період з часу ухвалення рішення суду і до моменту його виконання. Апеляційний суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою такі виплати не є заробітною платою, позовні вимоги ОСОБА_1. стосуються несвоєчасного виконання судового рішення, а тому повинні врегульовуватися Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Тобто фактично апеляційний суд ухвалив рішення по суті позовних вимог, не розглядаючи справу.

Оскільки порушення судами норм процесуального права призвели до постановлення неправомірних ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, то колегія суддів Судової палати у цивільних справах, керуючись ст.ст. 338, 342 ЦПК України, скасовує ухвалу та передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвали Залізничного районного суду м. Сімферополя від 8 вересня 2006 року та Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 березня 2007 року скасувати.

Справу направити до Залізничного районного суду м Сімферополя для вирішення питання про прийняття позовної заяви.

Ухвала оскарженню не підлягає.