Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Стебниківської сільської ради про визнання незаконним рішення ради від 22 серпня 2000 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок та договору дарування, визнання права власності на будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2007 року,

У серпні 2004 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, Стебниківської сільської ради, посилаючись на те, що він є спадкоємцем майна своєї матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Мати перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 1973 року до жовтня 2000 року. Після смерті матері він прийняв спадщину і отримав свідоцтва про право на спадщину за законом на грошовий вклад та земельну частку (пай). Реалізувати своє право на спадкову частину будинку АДРЕСА_1 не зміг, оскільки рішенням Стебнівської сільської ради від 22 серпня 2000 року визнано право власності на будинок за його батьком ОСОБА_3 і на його ім'я видано свідоцтво про право власності. Позивач просив визнати неправомірним рішення Стебниківської сільської ради № 16 від 22 серпня 2000 року, визнати частково недійсним свідоцтво про право власності видане на ім'я ОСОБА_3, визнати за ним право власності на частину будинку АДРЕСА_1 та виділити цю частину йому в натурі.

У грудні 2004 року ОСОБА_1 доповнив та уточнив позовні вимоги просив поновити позовну давність на звернення в суд з позовом, визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Стебниківської сільської ради № 20 від 29 серпня 2000 року, визнати недійсним свідоцтво на право власності від 5 вересня 2000 року видане на ім'я ОСОБА_3, визнати за померлою матір'ю ОСОБА_4 право власності на 2/3 частини садиби АДРЕСА_1, визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на 2/3 частини та за ОСОБА_3 на 1/3 частину зазначеної садиби.

29 грудня 2004 року ОСОБА_3 подарував дочці ОСОБА_2 спірний житловий будинок. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. У лютому 2006 року ОСОБА_1 збільшив розмір позовних вимог просив визнати належним відповідачем за позовом - ОСОБА_2, визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 29 грудня 2004 року, визнати за ним право власності на садибу АДРЕСА_1.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2007 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Стебниківської сільської ради за № 16 від 22 серпня 2000 року про визнання за ОСОБА_3 права власності на будинок АДРЕСА_1. Визнано недійсним свідоцтво на право власності від 5 вересня 2000 року, видане Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації ОСОБА_3 на спірний будинок. Визнано недійсним договір дарування спірного будинку, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 29 грудня 2004 року. Визнано за ОСОБА_1, в порядку спадкування за законом, право власності на спірний спадковий будинок.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що після виділення ОСОБА_5 у липні 1980 року земельної ділянки, на цій ділянці за спільні кошти з участю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 побудовано спірний будинок. Після смерті ОСОБА_5 29 травня 1997 року спадщину прийняла її дочка ОСОБА_4 шляхом фактичного володіння спадковим майном. ОСОБА_6 на користь якого ОСОБА_5 25 лютого 1993 року склала заповіт на все належне їй майно спадщину не прийняв. Після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спадщину прийняв позивач. Договір дарування житлового будинку від 29 грудня 2004 року порушує конституційні права та свободи громадянина та спрямований на незаконне заволодіння майном позивача.

З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без всебічного, повного, об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків учасників процесу, з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо: суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі; суд розглянув не всі вимоги, і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення.

Вирішуючи спір суд визнав незаконним та скасував рішення виконавчого комітету Стебниківської сільської ради № 16 від 22 серпня 2000 року, свідоцтво на право власності від 5 вересня 2000 року, видане Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації не залучивши виконавчий комітет Стебниківської сільської ради, Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації до участі у справі.

Позивачем заявлялися вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Стебниківської сільської ради № 20 від 29 серпня 2000 року, проте суд цих вимог не розглянув, зазначене рішення не витребував і не досліджував, жодних висновків щодо цих вимог не зробив.

Визнавши незаконними рішення виконавчого комітету Стебниківської сільської ради № 16 від 22 серпня 2000 року, свідоцтво на право власності від 5 вересня 2000 року, договір дарування будинку від 29 грудня 2004 року суд в рішенні не зазначив правових підстав для таких висновків.

Не грунтуються на матеріалах справи висновки суду про те, що після смерті ОСОБА_5, 29 травня 1997 року, її майно успадкувала дочка ОСОБА_4, а ОСОБА_6 спадщину за заповітом не прийняв.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені недоліки й не перевірив належно доводи апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини та факти, що спростовують такі доводи.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.