Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства (далі - ДП) "Рудоуправління ім. Кірова", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кривому Розі (далі - відділення Фонду) про перерахунок щомісячних страхових виплат та стягнення заборгованості, за касаційною скаргою відділення Фонду на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 31 серпня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2007 року,

У березні 2006 року ОСОБА_1, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що він тривалий час перебував у трудових відносинах із ДП "Рудоуправління ім. Кірова". 8 вересня 1986 року з ним стався нещасний випадок на виробництві. Згідно висновком МСЕК від 15 березня 1994 року йому встановлено 15% втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом. Висновком МСЕК від 30 липня 1997 року йому встановлено 35% втрати професійної працездатності: 25 % - по професійному захворюванню та 10% у зв'язку з трудовим каліцтвом з 28 липня 1997 року. Висновком МСЕК від 17 жовтня 2000 року йому встановлено 40% втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК від 22 жовтня 2001 року йому встановлено 45% втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК від 9 серпня 2005 року йому встановлено 45% втрати професійної працездатності з 1 березня 2005 року по 1 вересня 2007 року.

З 1994 року до 1 квітня 2001 року щомісячні виплати з відшкодування шкоди проводило підприємство, а з 1 квітня 2001 року до теперішнього часу - відповідач.

Вважає, що ДП "Рудоуправління ім. Кірова" неправильно проводило перерахування розміру відшкодування втраченого заробітку через невірне застосування коефіцієнта підвищення тарифних ставок і посадових окладів, а також їх незастосування, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість із виплати щомісячних страхових виплат.

Посилаючись на викладене, просив стягнути з відповідача вказану заборгованість за період з 1 квітня 2001 року до 1 лютого 2006 року в розмірі 31 812 грн. 08 коп. та зобов'язати відповідача проводити йому щомісячні страхові виплати в розмірі 1 213 грн. 73 коп., починаючи з 1 лютого 2006 року, до зміни обставин.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за період з 1 квітня 2001 року до 1 травня 2007 року в розмірі 17 339 грн. 21 коп. та зобов'язати відповідача проводити йому щомісячні страхові виплати в розмірі 1 073 грн. 90 коп., починаючи з 1 травня 2007 року, до зміни обставин.

Останнім рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 31 серпня 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто на його користь із відділення Фонду 10 849 грн. 62 коп. заборгованості із щомісячних страхових виплат за період з 1 травня 2004 року до 1 травня 2007 року та щомісячні страхові виплати в розмірі 1 073 грн. 90 коп., починаючи з 1 травня 2007 року, до зміни обставин, що тягнуть їх перерахування або припинення відповідно до закону.

У касаційній скарзі відділення Фонду просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що з 1994 року при перерахуванні позивачу сум страхових виплат підприємством неправильно застосовувалися або ж не застосовувалися взагалі коефіцієнти підвищення тарифних ставок і посадових окладів працівників підприємства. Після передачі підприємством документів відділенню Фонду останнє також продовжувало неправильно виплачувати позивачу суми відшкодування шкоди, тому вони підлягають перерахуванню та стягненню.

Проте з такими висновками судів щодо наявності підстав для перерахування щомісячних платежів погодитися не можна.

Відповідно до п. 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаної з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) , перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи.

За таких обставин із висновками судів щодо наявності підстав для перерахування щомісячних платежів та стягнення суми недоплати погодитися не можна, оскільки, змінюючи розмір щомісячних виплат, суди як першої, так і апеляційної інстанцій не перевірили, чи відбулося фактичне підвищення заробітної плати на підприємстві, не витребували від підприємства відомості про розмір середнього заробітку за професією позивача на кожний момент підвищення тарифних ставок протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи, унаслідок чого не визначилися з відповідністю розміру суми відшкодування, нарахованої позивачу, граничним сумам середньої заробітної плати.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 31 серпня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.