Категорія: 8.2.1 

Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Сівєлькіній С.Є.,

за участю представника позивача Пущенської О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Созопол" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У липні 2012 року ТОВ "Созопол" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі ДПІ у Приморському районі м. Одеси) про скасування податкового повідомлення-рішення від 09 липня 2012 року № 0004962210.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 12 по 18 червня 2012 року посадовою особою ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Созопол" з питань підтвердження господарських взаємовідносин з платником податків ПП "Світ Бабулєс" та визначення впливу на податковий облік за податковий період березень 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 25 червня 2012 року за № 3735/22-1/34551455, в якому зазначено про порушення позивачем ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на 714783 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 липня 2012 року № 0004962210, яким ТОВ "Созопол" визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 714783 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 грн.. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ТОВ "Созопол" вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняте на підставі акта перевірки податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року позовні вимоги ТОВ "Созопол" задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 09 липня 2012 року № 0004962210.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Приморському районі м. Одеси в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 92, 215, 234 Цивільного кодексу України та ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України. Крім того, судом безпідставно не прийнято до уваги повідомлення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб контрагента позивача - ПП "Світ Бабулєс" за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими слідством особами та за фактом підроблення документів невстановленими слідством особами. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення оскарженого судового рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 12 по 18 червня 2012 року посадовою особою ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Созопол" з питань підтвердження господарських взаємовідносин з платником податків ПП "Світ Бабулєс" та визначення впливу на податковий облік за податковий період березень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 25 червня 2012 року за № 3735/22-1/34551455, в якому зазначено про порушення позивачем ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на 714783 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 липня 2012 року № 0004962210, яким ТОВ "Созопол" визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 714783 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 грн..

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Созопол", суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 714783 грн., сплаченого у складі вартості товарів, придбаних позивачем у ПП "Світ Бабулєс".

Так, відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 названого Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за березень 2011 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ПП "Світ Бабулєс".

При цьому позивачем серед інших господарських операцій протягом перевіреного податковим органом періоду укладено договір поставки з ПП "Світ Бабулєс" від 27 лютого 2011 року № 270211, відповідно до якого продавець (ПП "Світ Бабулєс") постачає, а покупець (позивач) приймає сільськогосподарську продукцію (горох, сою, рис, гречку) врожаю 2010 року на умовах постави "франко-склад" постачальника, тобто постачальник несе затрати по завантаженню товару в транспортні засоби покупця (а. с. 17-18).

Витрати по вказаній вище угоді безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача (оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин - а. с. 10) та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 21 грудня 2010 року № 969 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696 (z1401-10) ), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

На підставі п. 5 названого Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення".

Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення була зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірною угодою та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеним позивачем договором поставки (купівлі - продажу) підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

За таких обставин суми податку на додану вартість за виписаними ПП "Світ Бабулєс" податковими накладними за вказаною вище угодою були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за березень 2011 року.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на фіктивність укладеного позивачем з ПП "Світ Бабулєс" правочину з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, посилання відповідача на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва та за фактом підроблення документів невстановленими слідством особами не впливає на правильність оскарженого судового рішення, оскільки податковим органом не надано доказів наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі відносно посадових осіб ПП "Світ Бабулєс".

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірною господарською операцією. При цьому можливе невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У зв'язку з відсутністю підстав для визначення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем, відсутні підстави і для застосування до ТОВ "Созопол" штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.