Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна,

У листопаді 2002 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1 серпня 1987 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3, 1989 року народження. З січня 1991 року вона з відповідачем почали будувати житловий будинок, будівництво якого закінчили в 1999 році, тому вважає, що цей будинок є їх сумісною власністю і згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю має право власності на частину житлового будинку, на яку і просить визнати право власності.

Хоча за рішенням Котовського міського суду від 7 червня 1991 року їх шлюб розірвано та 8 серпня 1994 року відповідач зареєстрував розірвання їхнього шлюбу в органах РАГС, проте фактично вони не розлучалися, проживали разом та продовжували вести будівництво спірного житлового будинку. У 1999 році будівництво було завершене та будинок здано в експлуатацію.

Відповідач позов не визнав та звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ майна на суму 33523 грн., посилаючись на те, що позивачка вивезла з його будинку сумісно нажите майно на вищевказану суму, тому просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частину майна на суму 17 761 грн. 05 коп.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 27 березня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2007 року рішення Балтського районного суду Одеської області від 27 березня 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення по суті заявлених нею позовних вимог, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суди виходили із того, що позивачкою пропущено передбачений ст. 29 КпШС України ( в редакції 1969 року) трирічний строк позовної давності. Крім того, спірний будинок побудовано після їх розлучення. Факт проживання позивачки у спірному будинку до 1999 року не дає їй право на отримання частини будинку, оскільки майно нажите кожним з подружжя при фактичному припиненні шлюбу є власністю кожного з них.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх у порушення вимог матеріального та процесуального закону.

Судами встановлено, що спірний будинок подружжя почали будувати з 1991 року. Позивачка з дочкою як проживала у будинку під час його будівництва, так і залишилася проживати у ньому до 1999 року та спору щодо законності їх проживання у спірному будинку між сторонами не виникало.

28 січня 1999 року будинок здано в експлуатацію, а 3 березня 1999 року зареєстровано право власності на спірний будинок за відповідачем.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 15 постанови № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) ( зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 року № 15) на пред'явлення позову про витребування належного громадянинові майна, інших вимог про захист приватної власності поширюється встановлений ст. 50 Закону України "Про власність" і ст. 71 ЦК УРСР строк позовної давності, якщо інше не передбачено законом. У тих випадках, коли правовстановлюючі документи на майно, придбане кількома особами з метою створення спільної власності, оформлені на одного з них і всі вони користувалися цим майном, строк позовної давності для вимог про право на майно учасника спільної власності, не зазначеного у правовстановлюючому документі, обчислюється відповідно до ст. 76 ЦК УРСР з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися, що його право на це майно оспорюється, а не з часу оформлення угоди на придбання майна.

Тому суди дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня реєстрації розірвання шлюбу.

Не можна погодитися і з висновками судів про те, що будинок збудовано на особисті кошти відповідача. Такого висновку суди дійшли на припущеннях про обставини справи, зокрема з тих обставин, що подружжя розлучилося, земельна ділянка під забудову виділялася відповідачу, позивачка не надала доказів того, що вона витрачала на будівництво особисті кошти.

Проте, судами не взято до уваги, що сторони продовжували разом проживати як під час забудови спірного будинку, так і після прийняття його в експлуатацію. Крім того, як стверджував відповідач, вони у цей час придбали інше рухоме майно, яке він просив поділити.

Однак суди також дійшли помилкового висновку про те, що відповідач також пропустив строк позовної давності на його поділ.

За таких підстав рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 27 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.