Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права користування жилим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, визнання акту приватизації недійсним, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом, виселення,

У квітні 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3. про визнання права користування жилим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, визнання акту приватизації недійсним.

Зазначала, що проживає у трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 у м. Кременчуці з 1980 року згідно ордеру, виданого її матері ОСОБА_2. на склад сім'ї в кількості 5-ти осіб, в тому числі і на неї, як дочку.

Мати - ОСОБА_2. та її брат - ОСОБА_3. у 2000 році виїхали з зазначеної квартири і проживають окремо. У 2002 році поселились в будинку АДРЕСА_2.

Посилаючись на те, що вона постійно проживає в квартиріАДРЕСА_1 в м. Кременчуці, сплачує комунальні послуги, що її чоловік - ОСОБА_5, вселився в квартиру на підставі договору найму від 27 березня 1997 року, що крім них в квартирі проживають їх троє малолітніх дітей, просила визнати за нею право користування спірним жилим приміщенням, визнати відповідачів такими, що втратили право користування зазначеною квартирою та визнати недійсним акт приватизації спірного жилого приміщення.

ОСОБА_4. звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_1, ОСОБА_5. про усунення перешкод у користуванні житлом, виселення.

Зазначав, що згідно договору купівлі - продажу від 14 червня 2005 року він придбав квартиру АДРЕСА_1 в м. Кременчуці.

ОСОБА_2. та ОСОБА_3. зобов'язалися після укладення договору, знятися з реєстраційного обліку та виселитися з квартири.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2. та ОСОБА_3. із спірної квартири не виселилися, крім того, йому стало відомо, що в квартирі проживають ОСОБА_1. та ОСОБА_5, просив суд зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 в м. Кременчуці та виселити останніх із спірної квартири.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 червня 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 7 лютого 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: визнано за нею право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 у м. Кременчуці, визнано акт приватизації на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3. недійсним, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4. суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1. постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 в м. Кременчуці, що відповідачі у спірній квартирі не проживають з 2000 року та оскільки не вирішено питання щодо приватизації спірної квартири, то підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4. немає.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судами встановлено, що у 1980 році ОСОБА_2. на склад сім'ї в кількості 5-ти осіб, в тому числі і на ОСОБА_1., був виданий ордер на вселення у квартируАДРЕСА_1 в м. Кременчуці.

11 травня 2005 року згідно розпорядження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 14027/2, квартира АДРЕСА_1 в м. Кременчуці була приватизована ОСОБА_2. та ОСОБА_3.

14 червня 2005 року ОСОБА_2. та ОСОБА_3. уклали договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_4.

Відповідно до вимог ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з роз'ясненнями даними пленумом Верховного Суду України у п. 9 постанови від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи і не заперечували ОСОБА_2. та ОСОБА_3., позивачка у 1990 році вибула із спірного жилого приміщення, була зареєстрована за місцем проживання свого чоловіка, а в послідуючому її вселення в квартиру відбулося без їх згоди. У спірній квартирі ОСОБА_1. не зареєстрована.

На порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України ці обставини залишені судом без уваги і належної оцінки.

Твердження суду про те, що позивачка постійно проживає у спірному жилому приміщенні з 1980 року, не можна визнати переконливими, оскільки сама ОСОБА_1. не заперечувала тієї обставини, що у 1988 році зареєструвала шлюб з ОСОБА_6. та виписалася зі спірної квартири і була зареєстрована як член сім'ї свого чоловіка у квартирі АДРЕСА_3 у м. Кременчуці.

За таких обставин доводи позивачки про вселення в установленому порядку у спірну квартиру і постійне там проживання як члена сім'ї потребують більш повної перевірки.

Крім того, поза увагою суду залишились і доводи ОСОБА_4. про те, що він є власником спірної квартири, укладений ним договір купівлі-продажу ніким не оспорений, а тому він вправі вимагати усунення будь-яких порушень права.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, на порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив наведених в апеляційній скарзі доводів, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 7 лютого 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.