Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини № 20205 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 1 березня 2007 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до військової частини 20205 Міністерства оборони Російської Федерації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У позовній заяві вказував, що з 9 листопада 1998 року він працював на посаді інструктора по роботі серед сімей військовослужбовців. Згідно з наказом командира військової частини 20205 від 10 лютого 2006 року його звільнено з посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату. Просив ухвалити рішення, яким поновити його на роботі, зважаючи на те, що його звільнення відбулось з порушенням норм трудового права, зокрема, його не було вчасно попереджено про звільнення, не отримано згоди профспілкового комітету, до того ж при звільненні не було враховано, що він тривалий час працював на цій посаді та мав переважне право для залишення на роботі.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 1 березня 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень й ухвалення нового рішення про задоволення його позову.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Під час розгляду справи судом було установлено, що згідно з наказом ТВО командира військової частини 20205 від 28 вересня 2005 року № 530, виданого на виконання директив Міністерства оборони Російської Федерації від 27 червня 2005 року № Д-39, Генерального Штабу Збройних Сил Російської Федерації від 11 серпня 2005 р. № 314/0450, Головного Штабу Чорноморського флоту від 13 вересня 2005 р. № 52/1/0349, про переведення 7 Учбового загону Чорноморського Флоту на новий штатний розклад, цивільний персонал військової частини попереджено під розпис про скорочення посад. Наказ доведено до відома цивільного складу військової частини 20205, ознайомлено, у тому числі і ОСОБА_1, під розпис (а.с.18,19).

Згідно з протоколом засідання профспілкового комітету військової частини 20205 № 12 від 14 вересня 2006 року профспілковим комітетом згода на звільнення ОСОБА_1 дана (а.с.33).

Крім того, суд встановив що ОСОБА_1. не мав підстав для переважного залишення на роботі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди правильно виходили з того, що звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст. 40 КЗпП України проведено з дотриманням чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 1 березня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.