Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Барсукової В.М., Лященко Н.П.,

Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Інкомстрах" (далі - ЗАТ "СК "Інкомстрах"), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Автомар Трейд", акціонерний комерційний банк "Райффайзенбанк Україна", про стягнення страхових виплат і відшкодування моральної шкоди; за зустрічним позовом ЗАТ "СК "Інкомстрах" до ОСОБА_1, третя особа: акціонерний комерційний банк "Райффайзенбанк Україна", про визнання договору страхування недійсним,

У вересні 2005 року ОСОБА_1, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 1 червня 2005 року між ним та ЗАТ "СК "Інкомстрах" було укладено договір добровільного страхування засобу наземного транспорту, згідно з умовами якого об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням належним йому транспортним засобом - автомобілем марки "Subaru Legasi". 3 червня 2005 року відбувся страховий випадок, а саме внаслідок пожежі було пошкоджено його автомобіль. 21 липня 2005 року ним було надано страховій компанії всі необхідні документи для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, однак до цього часу страхове відшкодування йому не виплачено.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ЗАТ "СК "Інкомстрах" страхове відшкодування в сумі 253 500 грн., пеню за порушення строків виплати відшкодування в сумі 661 635 грн. та 500 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У листопаді 2005 року ЗАТ "СК "Інкомстрах" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору добровільного страхування від 1 червня 2005 року недійсним, посилаючись на те, що останнім при укладенні договору була надана недостовірна інформація про рік випуску автомобіля та його дійсну вартість.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 травня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ЗАТ "СК "Інкомстрах" на його користь 253 500 грн. страхового відшкодування, 182 765 грн. 94 коп. пені, всього 436 265 грн. 94 коп. та 300 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні зустрічного позову ЗАТ "СК "Інкомстрах" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2007 року зазначене рішення суду в частині розміру стягнутої моральної шкоди змінено та стягнуто з ЗАТ "СК "Інкомстрах" на користь ОСОБА_1 100 тис. грн. У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ЗАТ "СК "Інкомстрах" просить вказані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що 1 червня 2005 року між ОСОБА_1та ЗАТ "СК "Інкомстрах" було укладено договір добровільного страхування засобу наземного транспорту № 002432. Страхова сума за договором складає 259 тис. грн. Позивачем сплачено 9 842 грн. страхового внеску. Строк дії договору до 1 червня 2006 року. Франшиза складає 5 500 грн. (а.с. 19).

3 червня 2005 року відбувся страховий випадок, а саме внаслідок пожежі автомобіль було пошкоджено. Цього ж дня ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування та 21 липня 2005 року надав пакет необхідних документів.

Відповідно з підпункту "д" пункту 1.1 договору страхування (а.с. 40) страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування протягом 15 днів з дня подання страхувальником усіх документів згідно з їх переліком, зазначеному в пункті 2.1 цього договору.

Пунктом 1.5 договору страхування передбачено право страховика робити запити до правоохоронних органів та інших підприємств, установ, організацій, що володіють інформацією про страховий випадок, а також самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку та здійснювати заходи для перевірки наданих страхувальником даних стосовно факту та обставин страхового випадку.

Відповідно до пункту 2.17 договору страхування, пункту 12.2. Правил добровільного страхування засобів наземного транспорту (а.с. 92), ст. 25 Закону України "Про страхування" страховик має право затримати виплату страхового відшкодування, але не більше, ніж на два місяці з дня надання страхувальником всіх необхідних документів, у разі, коли подані документи не дають змоги повністю з'ясувати причини і обставини страхового випадку.

Судом встановлено, що автомобіль ОСОБА_1 було пошкоджено пожежею, яка сталася під час руху автомобіля. Відповідно до висновку судово-пожежної експертизи від 28 лютого 2007 року пожежа виникла внаслідок короткого замкнення електричної проводки автомобіля, а не через технічний брак деталей.

При вирішенні питання про стягнення страхового відшкодування суд виконав вимоги ст. 213 ЦПК України і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог в сумі 253 500 грн.

Щодо зустрічного позову ЗАТ "СК "Інкомстрах", то суд, відмовляючи в його задоволенні, правильно виходив із того, що товариством не було надано доказів на підтвердження позовних вимог.

При укладанні договору добровільного страхування сторони дійшли згоди відносно всіх істотних умов страхування, передбачених Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) . Автомобіль був оглянутий відповідачем та застрахований, а позивач у повному обсязі сплатив страховий платіж.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 300 тис. грн., районний суд виходив із того, що після настання страхового випадку позивач не отримав у встановлений в договорі страхування строк страхове відшкодування, прикладав додаткові зусилля для організації життя.

Апеляційний суд, змінюючи рішення районного суду в частині відшкодування моральної шкоди, виходив із того, що, враховуючи принцип виваженості, розумності та справедливості, цю суму слід зменшити до 100 тис. грн.

Однак, вирішуючи це питання суди не звернули уваги на те, що між сторонами існували договірні відносини і в договорі не було передбачено відшкодування моральної шкоди, а дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) на даний випадок не поширюється.

Згідно зі ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.

Суд, у порушення зазначеної норми, стягуючи пеню в сумі 182 765 грн. 94 коп. за 619 днів (приблизно 1 рік 8 міс.), на вказане уваги не звернув.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права в частині позову про стягнення пені та відшкодування моральної шкоди призвели до неправильного вирішення справи, зазначені судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Інкомстрах" задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 травня 2007 року в частині стягнення 182 765 грн. 94 коп. пені та рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2007 року в цій частині та в частині стягнення 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди скасувати. Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 травня 2007 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.